Navchas

Він не вчився на медика, проте мужньо стоїть на варті вашого здоров’я. Адже якщо ви стикнулися з розливом невідомої речовини, високим рівнем радіації або й небезпекою поширення хвороби – він прийде на допомогу. Наш новий супермен ДСНС – начальник групи радіаційного та хімічного захисту Юрій Савончик. Захисний костюм для нього вже як друга шкіра, а респіратор та окуляри – краще за будь-які модні аксесуари.

Доля Юрія як рятувальника визначилася, ще коли хлопець вчився в сьомому класі. Він із товаришем йшов біля озера в рідному волинському місті Камінь-Каширський і раптом побачив, як дівчина у воді махає руками. «Пригнув мій друг, вона почала його топити, тоді стрибнув я і заплив ззаду. Друг зміг виплисти, вийшов на берег і витягнув дівчину за руки. Це побачили люди та розповіли в міську газету. А на День рятівника, 17 вересня, ми приїхали в Луцьк і нас нагородили медаллю «За мужність та героїзм» та вручили подарунки», – згадує хлопець.

Як же після такого можна було обрати іншу професію? Юрій довго не вагався і вступив до Львівського держуніверситету безпеки життєдіяльності. Проте на Волинь не повернувся – після одруження із закарпаткою Крістіною переїхав в Ужгород і очолив групу радіаційного та хімічного захисту. З того часу Юрій здійснив безліч виїздів і побував у найрізноманітніших ситуаціях. Навіть рейтинг власний склав: «Найцікавіше певно їздити на хімічно-небезпечні випадки, де якісь розливи невідомої речовини і так далі. А найстрашніше – це радіація. Адже ти її не відчуваєш і який би костюм не був, все одно певну дозу опромінення можеш отримати».

І якщо з радіацією рятувальнику щастило (дозиметричні контролі жодного разу не показували занадто високий її рівень), то на розливи небезпечних речовин Юрій надивився вдосталь. Хлопець згадує випадок у с. Великі Лучки на Ужгородщині, коли місцеві мешканці хотіли здати на металобрухт бочку й вилили з неї в землю концентрат отрути проти жуків: «Буквально за два дні все село, всі діти почали потрапляти в лікарню з отруєнням: блювота, нудота тощо. Це була пляма на землі кольором як відпрацьоване машинне мастило і мала дуже специфічний запах. Ми зняли шар ґрунту в 5 столітрових бочок. І хоча ми були в протигазах, все одно дуже відчувався запах. Тому ми позмінно працювали: двоє працюють, двоє віддихуються. Потім мінялися».

Ну і, звісно, класика жанру – розбиті побутові ртутні термометри. Взимку таких випадків традиційно більшає. І вдень, і вночі рятувальники виїжджають в домівки людей та нерідко мають справу з їхньою панікою: «Буває, приїжджаєш і все зробиш, а через добу люди дзвонять і кажуть “Мені здається, ви не все визбирали, приїдьте ще раз”. Була в нас така ситуація, жінка з дитиною. Дитина маленька вдома, мати за неї дуже сильно переживає. З одного боку, ти її розумієш, а з іншого – чим ти можеш допомогти? Ми ж усе зібрали, і шафи відсовували, і все повністю передивилися. А вона переживає і все. Ну як їй довести, що там нічого нема? Просто приїхали, заспокоїли та й поїхали».

Звичайні термометри для Юрія – дитячі забавки порівняно з більшими об’ємами розлитої ртуті. Так, на одному з заводів рятувальникові довелося мати справу з майже двома кілограмами небезпечної речовини: «Видно було, ящик пластмасовий ще радянського походження. Лежав знизу, там рельси були для товарного поїзду, напевно, – там досить великий ангар. І оце під ним лежала розбита колба і навколо справа і зліва по метрів три квадратних розсипана ртуть. І невідомо, скільки часу вона так стоїть і скільки її випарувалося. Ми свою роботу зробили, зібрали все й засипали сіркою. Із градусником це не порівняти. Там кульки маленькі, а тут таких градусників штук напевно п’ятсот».

Найкращий друг хіміка в таких ситуаціях – його захисний костюм. Юрій запевняє, що з власною безпекою вони тут не жартують: «Якщо є якісь випадки зі ртуттю, навіть градусник, ми приїжджаємо і вдягаємося в костюми, тому що безпека – це наше здоров’я». А деколи подібне занепокоєння навіть зростає. Наприклад, на початку епідемії коронавірусу, коли рятувальники на словацькому кордоні дезінфікували автобус, що масово перевозив людей на українську сторону: «І в костюмі був, і маски міняв постійно, бо реально було страшно. І антисептиками прискався і чим хочеш. Там така кількість людей, що по-любому будеш переживати через це. То не одна-дві людини».

Дезінфекція місць із масовим перебуванням людей триває, ртутні термометри продовжують розбиватися, небезпечні хімічні речовини готуються десь розлитися. Тож роботи щодня вистачає. І за словами Юрія, хімік має володіти трьома рисами, аби з усім цим впоратися: «Він має бути фізично підготовлений. Бо то є і включання в апарати, і робота в не дуже зручних місцях, а іноді й розбір завалів. Робота різноманітна, тут потрібна і холодна голова, щоб не прийняти якихось поспішних рішень, і вимогливість до себе, щоб постійно тримати себе в тонусі».

У ДСНС України у Закарпатській області