Navchas

Платники податків (комунальні підприємства) отримують бюджетні кошти від розпорядників таких коштів для цілей здійснення певних заходів (у тому числі постачання послуг (робіт)) у межах виконання відповідних бюджетних програм, наприклад, але не виключно:

програми із благоустрою території населеного пункту (озеленення, освітлення тощо);

програми із забезпечення надійної та безперебійної експлуатації ліфтів;

програми із забезпечення поліпшення якості питної води;

програми із забезпечення збору та вивезення сміття;

програми із утримання та ефективної експлуатації об’єктів житлово-комунального господарства.

У зв’язку з цим у платників податків (комунальних підприємств) виникають питання щодо практичного застосування норм податкового законодавства до вказаних вище операцій.  

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України (далі – БКУ).

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 БКУ бюджетні кошти (кошти бюджету) – належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів – бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань, довгострокових зобов’язань за енергосервісом, середньострокових зобов’язань у сфері охорони здоров’я та здійснення витрат бюджету (пункт 47 частини першої статті 2 БКУ).

Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань (частина шоста статті 22 БКУ).

Одержувачем бюджетних коштів є суб’єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (пункт 38 частини першої статті 2 БКУ).

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру (частина третя статті 10 розділу I БКУ).

Розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 БКУ (частина перша статті 49 БКУ).

Відповідно до пункту 1.1 Правил складання паспортів бюджетних програм місцевих бюджетів та звітів про їх виконання, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 26.08.2014 № 836, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.09.2014 за № 1104/25881, напрями використання бюджетних коштів – дії (заходи), пов’язані з наданням публічних послуг та/або забезпеченням надання таких послуг, що спрямовуються на досягнення мети та забезпечують виконання завдань у межах коштів, передбачених рішенням про місцевий бюджет на виконання бюджетної програми. Результативні показники бюджетної програми – кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують перебіг її реалізації, ступінь досягнення цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, реалізацію якої забезпечує головний розпорядник бюджетних коштів, досягнення мети бюджетної програми, виконання завдань бюджетної програми, висвітлюють обсяг і якість надання публічних послуг.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.03.2012 за № 456/20769, із змінами і доповненнями (далі – Інструкція № 333), видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за такими кодами економічної класифікації видатків бюджету:

поточні видатки:

2281 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм»;

2282 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку»;

2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)»;

капітальні видатки:

3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

Пунктом 1.6 Інструкції № 333 визначено, що:

капітальні видатки – це видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування), необоротних активів (у тому числі землі, нематеріальних активів тощо), на капітальні інвестиції, капітальний ремонт; на створення державних запасів і резервів; на придбання капітальних активів; невідплатні платежі, компенсацію втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу. Критерії (вартісний та часові показники) капітальних видатків регулюються чинним законодавством;

капітальні трансферти – це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсацію втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів бюджетних коштів. До цієї категорії включаються також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які мають одноразовий і нерегулярний характер як для надавача (донора), так і для їх отримувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з бюджету як капітальні трансферти, мають цільове призначення;

поточні видатки – це видатки, які спрямовуються на виконання бюджетних програм та забезпечують поточне функціонування бюджетних установ, проведення досліджень, розробок, заходів та надання поточних трансфертів населенню і підприємствам (установам, організаціям);

субсидії – це усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків державних підприємств;

трансферти населенню – це поточні платежі фізичним особам або надання їм матеріальної допомоги у натуральному вигляді, які передбачені для збільшення їх доходу. Трансферти населенню можуть надаватись як у готівковій формі, так і шляхом сплати рахунків. Подібні платежі можуть бути окремою добавкою до бюджету певної сім’ї чи особи або компенсуванням певних видів витрат, наприклад, на харчування, комунальні послуги, оплату проїзду тощо;

трансфертні платежі – це невідплатні і безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Отже, бюджетні кошти, що отримуються платником ПДВ (комунальним підприємством) від розпорядників таких коштів, можуть бути за своєю економічною сутністю як безпосередньо оплатою (компенсацією) вартості поставлених таким платником (комунальним підприємством) товарів/послуг їх замовнику (наприклад територіальній громаді), так і грошовими коштами, отриманими на безповоротній основі (без умови постачання тих чи інших товарів/послуг у межах чи поза межами відповідних бюджетних програм) виключно для використання у власній господарській діяльності на визначені цілі (наприклад: виплату заробітної плати, придбання предметів, матеріалів, обладнання, оплату послуг (комунальних послуг та енергоносіїв), видатки на відрядження тощо).

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПКУ, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ  та складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) встановлено статтями 187, 198 і 201 розділу V ПКУ.

Пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі − Закон № 996), незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктом 187.7 статті 187 розділу V ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

Згідно з пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлені ПКУ терміни. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку  превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону № 996).

Об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платника ПДВ (комунального підприємства) з постачання товарів/послуг, місцем постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ визначено митну територію України.

Так, якщо платник ПДВ (комунальне підприємство) фактично постачає покупцю / замовнику (розпоряднику бюджетних коштів) послуги (роботи), у тому числі і у межах виконання відповідних бюджетних програм, то операція з постачання таких послуг (робіт) є об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковується ПДВ за відповідною ставкою.

За такою операцією платник ПДВ (комунальне підприємство) зобов’язаний визначити податкові зобов’язання з ПДВ та скласти на покупця / замовника (розпорядника бюджетних коштів) податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН у встановлені ПКУ терміни.

При цьому дата виникнення податкових зобов’язань з ПДВ та складання податкової накладної за такою операцією визначається з урахуванням наведених нижче особливостей, а саме:

1) якщо оплата вартості поставлених платником ПДВ (комунальним підприємством) послуг (робіт) здійснюється за рахунок бюджетних коштів, то за операціями платника ПДВ (комунального підприємства) з постачання таких послуг (робіт) покупцю / замовнику (розпоряднику бюджетних коштів) датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ буде дата перерахування таких коштів покупцем / замовником (розпорядником бюджетних коштів) на банківський рахунок такого платника ПДВ (комунального підприємства);

2) якщо оплата вартості поставлених платником ПДВ (комунальним підприємством) послуг (робіт) здійснюється за рахунок інших (небюджетних) коштів, чи в рахунок оплати вартості таких послуг (робіт) отримуються інші види компенсації, чи такі послуги (роботи) постачаються покупцю на безоплатній основі, то за операціями платника ПДВ (комунального підприємства) з постачання таких послуг (робіт) датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ (правило «першої події») буде:

дата отримання платником ПДВ (комунальним підприємством) грошових коштів як оплати вартості послуг (робіт) чи отримання інших видів компенсації вартості послуг (робіт);

або

дата документа, що засвідчує факт постачання послуг (робіт) платником ПДВ (комунальним підприємством).

Операція із отримання платником ПДВ (комунальним підприємством) від покупця / замовника (розпорядника бюджетних коштів) безпосередньо грошових коштів (у тому числі бюджетних коштів), які за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості товарів/послуг, поставлених платником ПДВ (комунальним підприємством), а надаються на безповоротній основі (без умови постачання тих чи інших послуг (робіт) у межах чи поза межами відповідних бюджетних програм) виключно для використання у власній господарській діяльності на визначені цілі (наприклад: виплату заробітної плати, придбання предметів, матеріалів, обладнання, оплату послуг (комунальних послуг та енергоносіїв), видатки на відрядження тощо) не є об’єктом оподаткування ПДВ у розумінні норм ПКУ.

Водночас, якщо такі грошові кошти (у тому числі бюджетні кошти) за своєю економічною сутністю є оплатою вартості послуг (робіт), поставлених (що будуть поставлені у майбутньому) безпосередньо платником ПДВ (комунальним підприємством) покупцю / замовнику (розпоряднику бюджетних коштів), у тому числі і у випадку, якщо замовником є територіальна громада, а платник ПДВ (комунальне підприємство) виступає виконавцем заходів у межах відповідних бюджетних програм, то такі грошові кошти (бюджетні кошти) підлягають включенню до бази оподаткування ПДВ операцій платника ПДВ (комунального підприємства) з постачання послуг (робіт) покупцю / замовнику (розпоряднику бюджетних коштів), які є об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковуються ПДВ за відповідною ставкою.

Отже, виникнення об’єкта оподаткування ПДВ залежить виключно від факту здійснення господарських операцій (операцій з постачання послуг (робіт), місцем постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ визначено митну територію України, у тому числі, що здійснюються у межах відповідних бюджетних програм) та не залежить від напряму використання отриманих від покупця / замовника (розпорядника бюджетних коштів) грошових коштів і від статусу таких грошових коштів (бюджетні чи небюджетні).

Пресслужба Державної податкової служби України