Супермени ДСНС: пожежний-рятувальник Дмитро Ліпницький про вогнеборців, як одну сім’ю, найкраще у світі хобі та собачу вірність

3 тижні ago admin 0

Пожежну долю Дмитра Ліпницького визначила мати, котра запропонувала синові після строкової служби у повітрянодесантних військах та поневірянь між різними роботами спробувати себе у ролі пожежника. Він замислився… Дитячі спогади, як він ще малим приходив з екскурсією у пожежну частину, не надто гріли йому душу, тож особливого запалу бути суперменом ДСНС не було. Аж до реального виїзду…

Перший виклик Дмитра, який служить у 17-й державній пожежно-рятувальній частині, мав бути спокійним, адже відділення викликали зовсім не на пожежу, а для надання допомоги населенню. Зателефонували місцеві мешканці та повідомили, що вже декілька днів не бачили свою сусідку поважного віку. Надзвичайники прибули на місце і Дмитра як ще молодого, зеленого та найлегшого вирішили «відрядити» у кватирку.

«Я б заліз туди і без драбини – по балконах, адже молодий був, завзятий та повний драйву. Як кажуть, дайте мені точку опори, і я зрушу землю… Все ж піднявся по драбині на балкон, а далі у квартиру старенької, у якої вже свічка, на жаль, догоріла. Далі відкрив двері для рятувальників та поліції і все, справу зроблено… Лише потім, коли прибули у частину, мій наставник Шоні Керек спитав у мене: «А ти не думав про те, що там міг би бути пес?» І я замислився. Дійсно, треба зважувати усі за і проти, прораховувати ризики не лише для людей, яких рятуєш, а й для себе».

Взагалі-то наш супермен вважає, що без доброго наставника хорошого вогнеборця не вийде. Адже, звісно, все приходить з досвідом, і з кожної пожежі ти береш щось своє, вчишся. Але завжди буває щось уперше й тоді без досвідченого бійця ДСНС, який не по книжках, а по пожежному досвіду знає, не обійтися.

«24 години ми разом. Їмо разом, відпочиваємо, їдемо на пожежу. І кожен за кожного відповідає. Це як маленька друга родина, з якою ти спокійно заступаєш на зміну, рятуєш, допомагаєш, а інколи навіть довіряєш своє життя. Так було одного разу, коли ми виїхали на пожежу магазину сантехніки та інструменту в Берегові. Під час розвідки пожежі ми виявили 2 газові балони і мій бувалий колега Шандор скомандував: «Виноси!» На секунду я замислився про небезпеку, а далі схопив балон та поніс на вихід, наздогін пожартувавши, що якщо шо, то на той світ разом підемо… Потім, коли вже після пожежі ми робили розбір, що і як було, командир відділення Керек пояснив те, звідки він знав, що балони не вибухнуть. Ось це і є досвід та довіра. Шкодую вже зараз, що 20 років вислуги в мого колеги наближають його до заслуженого відпочинку, отож зміна та і я особисто втратимо цінного, а головне знаючого колегу».

Взагалі-то у пожежно-рятувальному підрозділі є пожежна прикмета. Якщо у відпустку іде хтось зі зміни – решті, хто залишився на праці, не буде щастити. Одна ланка випала – ланцюг розірвався. Спільно, як кажуть, будь-яка справа швидко робиться.

«Вогнеборців на пожежі багато не буває, допомога потрібна завжди. Але місцеве населення на цей час страждає від хвороби сучасності – знімає полум’яне дійство на смартфони. І замість того, аби допомогти на початкових стадіях: хоча б відро води вилити чи з садового шлангу полити, люди дістають телефони і знімають свій «шедевр» кінематографії. Звичайно ж, фільмувати та ще й поради давати пожежникам усі гаразди. Язиком працювати – завжди легко. А от охочих прийти та допомогти чи взагалі стати до служби у підрозділі ДСНС – небагато. Тішить, що зараз розвивається добровольчий рух та відроджується діяльність місцевих пожежно-рятувальних підрозділів. Адже набагато легше для голови села купити пожежну машину та знайти бравих хлопців-вогнеборців, аніж потім шукати гроші для допомоги погорільцям».

Спливають у пам’яті Дмитра й зворушливі виклики. Так, одного разу чергова варта виїхала для гасіння пожежі у житловому будинку в Берегові. Дим з оселі помітили сусіди, тож одразу зателефонували до Служби порятунку й повідомили, що в оселі може перебувати власник, який жив самотньо. Коли бійці ДСНС прибули та відкрили двері у будинок, звідти вискочили стрімголов дві собаки та кіт. Останній одразу ж кудись втік, а от барбоси постійно повертались в оселю та доходили до того місця, де ще щось могли бачити та сідали в очікуванні власника. Декілька разів Дмитро виносив кудлатих на вулицю, але марно. Вірні тварини чекали на господаря. На жаль, не дочекались… чоловік отруївся чадним газом та помер.

Але бували у нашого супермена і кумедні випадки…

«Одного дня нічого не пророкувало біди, аж раптом…. «Перший хід, другий хід на виїзд, вулиця Венеліна Гуци, 10». А я думаю, блін!!!! Так це ж мій будинок. І я побіг скоріше за пожежний автомобіль, підганяв водія, квапив колег. Здавалось, що скоріше побіжу перед машиною. Коли приїхали, з’ясувалось що це в іншому під’їзді сусід забув вимкнути каструлю на плиті. Тож усе обійшлося».

А от щодо хобі, яким Дмитро Ліпницький розвантажується після бойових неспокійних буднів, то наш супермен вважає його найкращим захопленням у світі. Це його маленька донечка Майя, яку вони разом із коханою дружиною виховують. Найкраще та найцікавіше заняття, від якого усі негаразди одразу забуваються.


ГУ ДСНС України у Закарпатській області

DSCF4258 копия.jpgDSCF4132 копия.jpg

IMG-2ec318a7a486062653b692e9c1d810f6-V копия.jpg1637310759596788 копия.jpg

DSCF4149 копия.jpgDSCF4227 копия.jpg

1637310757213315 копия.jpg