Navchas

Про долю одного з вартових природного багатства Карпат — заслуженого лісівника України Петра Бойко.

Безкраї ліси Верховини нагадують чарівне зелене море. Вони — ще й окраса та легені землі. І завдання нинішнього покоління — зберігати цей скарб для нащадків. А одним з вартових природного багатства Карпат є головний лісничий Міжгірського держлісгоспу, заслужений лісівник України Петро Бойко. Йому 20 лютого виповнюється 60 літ. Справедливо і резонно професіонал-ювілянт каже про значимість лісу: «Це не лише основа універсальної сировини, з якої виготовляються тисячі споживчих товарів, а й унікальний глобальний фактор, що збагачує планету киснем і є фільтром шкідливих забруднень атмосфери».

Пан Петро родом з Надвірнянщини сусіднього Прикарпаття. Вибір професії формувався насамперед під впливом рідних. Батько Юрій усе життя пропрацював на трелюванні деревини кіньми, але, на великий жаль, передчасно помер, так і не дочекавшись свого першого пенсійного платежу. А мати Ганна, між іншим, теж ювіляр — 19 лютого їй виповнюється славних 80! Вона теж трудилася з чоловіком, садила новий ліс. Та й як було не стати лісівником, проживаючи у майже найдовшому селі в усій Україні — Микуличині, що у різні боки тягнеться сорок з половиною кілометра, а його присілок зветься Підлісний. «Батьківська хата розташована впритул до лісу, куди мандрував за його дарами і милувався красою», — каже співбесідник.

Закінчив школу із золотою медаллю і вступив у Львівський лісотехнічний інститут, де здобув спеціальність інженера лісового господарства. А 1979-й був експериментальним роком, коли випускникам з такою відзнакою були відчинені двері вишів без складання іспитів. Свою трудову діяльність розпочав майстром Матвіївського лісництва Чигиринського лісгоспзагу (Черкащина), був інженером з переробки деревини, з лісозаготівель, начальником цеху, лісничим. А на Міжгірщині, на якій уже працює чверть віку і вважає її за другу батьківщину, п’ять років був лісничим Ізківського лісництва, потім інженером із захисту лісу держлісгоспу, а з середини 2006 року і донині — головний лісничий ДП «Міжгірське ЛГ». Рік був і на посаді директора підприємства. За 43 літа стажу є на що озирнутися. Як справжній господар лісу каже, що основна увага приділялася завданню лісовідновлення і лісорозведення. Наводить приклад: щорічно на території лісфонду створюється майже двісті гектарів нових насаджень. Останнім часом особлива турбота — введенню якісних недостатніх порід — впереміжку зі смерекою, яку раніше помилково засіювали повсюди. Тепер садять явір, модрину, ясен, бук…

Враховуючи тепло, вологість, ґрунтові умови у наших горах, ставка на змішаний склад порід, що надійніше протистоятиме захворюванням та шкідникам дерев. Петро Юрійович підтверджує це красномовним фактом: у лісових розсадниках щорічно вирощується понад 500 тисяч сіянців та насаджень основних порід. А у парниках під плівкою вирощують декоративний садивний матеріал 10 видів методом зеленого живцювання для любителей-садівників, трудових колективів, які бажають свої садиби і території зробити привабливими.

Особливо варто відзначити зусилля головного лісничого у справі рекреаційної ролі лісу в умовах, коли Міжгірщина взяла курс на розвиток туристичної сфери. Нині де тільки не проводиться благоустрій лісових територій, декоративними елементами прикрашають ландшафти, створюючи різних форм архітектурні об’єкти, екостежини тощо. А це підносить естетичний і психологічний настрій любителям природи. Особливо хочеться виділити рекреаційну зону біля пам’ятки природи — водопаду Шипот у селі Пилипець, де найбільш масовий потік подорожувальників звідусіль. Прикро лиш, що далеко не всі вони, незважаючи на наявність численних панно із закликами берегти і примножувати зелені скарби, дотримуються чистоти в лісі, який для них своєрідний лікар.

Усі корисні службові справи, до яких безпосередньо причетний лісничий ІІІ класу Петро Бойко, непросто перерахувати. За його активності, скажімо, у Вучківському лісництві відкрито унікальний Музей лісу. Його експонати воскрешають дух галузі краю у післявоєнний період. Тут за ініціативою Петра Юрійовича і лісничого місцевого лісництва Андрія Романишина зеленіють аж два герби України, символізуючи любов до Вітчизни. Або згадати б систематичні виховні контакти з учнівською молоддю, які ілюструються спільною участю в акціях «Майбутнє лісу у твоїх руках», трудовим відзначенням Днів довкілля та зустрічі птахів, проведенням дитячих творчих конкурсів на природоохоронну тематику. До речі, за регулярної опіки держлісгоспу існують два учнівські лісництва, що дають ефективний профорієнтаційний результат. Лише у Вучковому, наприклад, його вихованці Олег

Юрик успішно виконує обов’язки помічника лісничого, а Василі — Думишинець та Барна — майстрів лісу…

Приємно була вражена діловою атмосферою і досягненнями всіх підрозділів теперішня начальниця Закарпатського обллісмисливгоспу Вікторія Білоусова.

Відверто кажучи, за довготривалого знайомства з Петром Бойком не довелося почути жодного нарікання на його адресу, хоч нині й модно критикувати. А він, крім почесного звання заслуженого лісівника України, кілька разів удостоювався грамот обласного управління лісового і мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України, також голова відомства нагородив іменним годинником, а за підсумками діяльності у 2010 році став кращим головним лісничим Закарпаття. В Ізках, де мешкає і обирався членом виконкому тутешньої сільради, постійно сприяв у будівництві нового величавого греко-католицького храму Петра і Павла. Це теж його світлий слід на землі.

Наостанок спитали про плани на майбутнє. Пенсіонер-«новачок» відповів лаконічно і скромно: «Якщо потрібен, працюватиму, ліс — це моя душа».

Про долю одного з вартових природного багатства Карпат — заслуженого лісівника України Петра Бойко. Безкраї ліси Верховини нагадують чарівне зелене море. Вони — ще й окраса […]