Супермени ДСНС: командир відділення Іван Кіраль про першого пожежника на селі, полум’яне весілля та врятовані життя

2 місяці ago admin 0

20 років у Службі порятунку за плечима в командира відділення 17-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Берегово Івана Кіраля, але зупинятися на цьому чоловік не збирається! Адже попереду ще стільки чергувань та виїздів… і звісно ж людей, котрі потребують його допомоги. Та і як тут піти, коли ти – приклад для наслідування в цілого села…

У рідному населеному пункті – селі Горонда Мукачівського району – Іван став першим, хто вирішив обрати професію пожежника. Були до цього поліцейські, священнослужителі, залізничники, а от вогнеборця – жодного. І коли наш супермен 2001 року прийшов на службу водієм до однієї з мукачівських пожежних частин, у Горонді немов мішок розв’язався… Багато хто відтоді наслідував приклад Івана й теж подався в рятувальники.

«Тепер уже десь чоловік 15-20 односельців працює в Службі порятунку Закарпаття.  А тоді я був першим. Коли потрапив до лав рятувальників, усі ходили, розпитували, цікавились роботою. Аж згодом, один за одним почали влаштовуватися до підрозділів ДСНС. Напевно, започаткував династію пожежних», – жартує Іван. – «У всіх династії родинні, а в нас – горондівська. Але з такою кількістю рятувальників на один квадратний метр односельцям і засинати не страшно, адже по сусідству чи то через хату точно живе фахівець ДСНС, який неодмінно прийде на допомогу у випадку біди».

За два десятиліття в Івана було понад тисячу виїздів, сотні ліквідованих пожеж та десятки врятованих життів. Звісно ж, пам’ять стирається і вже не всі спогади яскраві. Але першу свою пожежу чоловік пам’ятає і зараз. Напевно, як і кожен вогнеборець. Той перший виїзд наклав відбиток на тоді ще молодого та «зеленого» супермена ДСНС.

«Це було моє перше чергування. І от виклик на пожежу в житловому будинку в мікрорайоні Борок-телеп у Мукачеві. Черговий караул прибув на місце і одразу ж приступив до гасіння. Була ніч і господарі снували у пітьмі туди-сюди: виводили худобу з хліву, рятували цінні речі. А от про те, що всередині будівлі знаходиться дитина, та до того ж з обмеженими фізичними можливостями…. вони забули нам сказати. І коли ми увійшли у палаючий будинок – було вже пізно. 12-річний хлопчик загинув. Тоді я довго не міг збагнути: як це? Забути про власну дитину!!! Емоції від того випадку зашкалюють навіть зараз».

Проте рятувальниками стають морально стійкі та психологічно-виважені люди, тож треба бути готовим до всього. Навіть до того, що виїжджаєш на пожежу, а прибуваєш… на весілля. Так було у 2003 році, коли наш супермен працював ще в Мукачеві.

«Ми отримали виклик про пожежу літньої кухні в селі Нове Давидково. Зібрались, виїхали, але прибувши на місце потрапили на… весілля. З’ясувалося, що пожежа була незначною і її ще до нашого прибуття загасили власники дворогосподарства, де у той день мало відбутися весілля. Вочевидь, поки наречена чепурилась, а рідня готувала частування для гостей, на кухню прокрався «вогняний півень» і перелякані господарі викликали нас. Але на щастя, все завершилось добре. Нам спакували весільні тістечка у дорогу та вибачились за зайву турботу. Ми ж, у свою чергу, побажали щастя молодятам та аби вогонь палав лише у душі від кохання».

Тут, у Берегівському районі, пожеж менше в рази. Та й окрім професіоналів ДСНС, до ліквідації загорань долучаються добровольці з сіл Вари та Дерцен. Вони вже неодноразово доводили те, що є повноцінними помічниками надзвичайників: «Місцеві мешканці інколи навіть на 101 не телефонують, а викликають безпосередньо добровольців-вогнеборців. І це добра ініціатива, адже чим ближче знаходиться той чи інший підрозділ – тим швидше прибуде допомога, швидше буде ліквідована пожежа», – ділиться роздумами Іван.

Але у спогадах бувалого вогнеборця не лише пожежі, а й інші надзвичайні виклики: «У 2010-му серед ночі пролунав виклик – вибух у п’ятиповерховому житловому будинку в Мукачеві. Наш караул прибув одним із перших, і те що ми побачили – вразило навіть найвідважніших. Ніч, суцільна темрява, людський плач та стогін, десь чути шум води з водогону, який прорвало, вибиті шибки та зруйновані перекриття над чотирма квартирами у двох під’їздах. Але усі швиденько зібралися, згадали все, чого нас вчили, і зайшли у напівзруйнований будинок. Серед уламків ми спочатку відшукали 12-річну дівчинку, а згодом і дивом вцілілу бабусю. Стареньку, яка ще й до того не могла самостійно пересуватися, привалило шафою – і це її врятувало. Обох було врятовано. А згодом евакуйовано ще 68 мешканців із сусідніх під’їздів. На щастя, тоді постраждало лише майно. Люди усі залишились живі. А це – найголовніше!»

Чи важко після такого суперменам? Звичайно ж важко, адже вони не залізні люди, а звичайні, просто трохи відважніші та сміливіші за інших. Тому й релаксують супермени так само, як і всі закарпатці. Іван, до прикладу, після таких адреналінових викликів розвантажує свій мозок під час риболовлі чи перегляду футбольних матчів. Але найбільше полюбляє тихе полювання, коли можна з родиною поїхати до лісу й годинами бродити у пошуках грибів чи просто відпочивати думками на природі. А після цього – зі свіжими силами до нових робочих звершень…

ГУ ДСНС України у Закарпатській області

DSCF4754 копия.jpgDSCF4809 копия.jpg

DSCF4899 копия.jpgDSCF5013 копия.jpg

DSCF4786 копия.jpgDSCF5033 копия.jpg