Navchas

Голова Закарпатської ОДА Анатолій Полосков дав перше велике інтерв’ю – поспілкувався з кореспондентом Укрінформу. Він розповів про тактику боротьби із коронавірусом в області та про те, чому найбільші інфраструктурні проєкти регіону стосуються медицини і спрямовані на зірок закарпатської нейрохірургії та онкології. А також про те, як на Закарпатті будуватиметься масштабна кільцева дорога – Підкарпатська магістраль. Ну, і звісно ж, Анатолій Полосков як екскерівник найбільшої виноробної компанії у регіоні поділився інформацією про те, якому виду закарпатських вин надають перевагу в Офісі президента України.

ЗА МІСЯЦЬ ЧЕРВОНОЇ ЗОНИ У НАС ПОМЕРЛО ПОНАД 400 ОСІБ

– Пане голово, розмову почнемо з ковіду. Закарпаття вистрибнуло із червоної зони одразу до жовтої – напередодні Паски та гарячого туристичного сезону (сакури плюс травневі вихідні). І зараз, поки люди тішаться свободою, епідеміологи та лікарі насторожі. Як швидко прогнозуєте знову повернення до локдауну в області?

– Ми говорили у перший же день, коли вийшли з червоної зони, що прогнозуємо спалах епідемії в регіоні після сезону сакур і Великодніх свят, приблизно за три тижні. Заява про новий сплеск коронавірусу після Великодня прозвучала вже і з вуст міністра охорони здоров’я Степанова – тобто, це не лише наші прогнози. Насправді, коли ми вийшли з червоної зони, для мене особисто це не було святом. Ми справді важко досягли цього результату, і дуже велика кількість людей на це працювала…

– …І далося це з великими втратами.

– Так, за місяць червоної зони на Закарпатті від ковіду померло 460 осіб, загалом з початку року – понад 800 людей. Це велика ціна. Зараз ми щоденно моніторимо ситуацію, маємо гарні показники – в рази зменшилася кількість померлих, інцидентність. Як тільки нас буде насторожувати ситуація, ми одразу робитимемо кроки, які допоможуть нам якнайдовше жити поза червоним рівнем небезпеки.

– Отут детальніше: ви заявляли, що розширювати ліжкофонд області нікуди, бо нема лікарів для цього. Відтак, коли область підійде до критичної межі наступного разу, регіональна влада самостійно прийматиме рішення про обмеження. Як це має відбуватися?

– Ситуація така, що червоний рівень з відповідними обмеженнями може вводити тільки державна комісія ТЕБ та НС. Але у нас працює регіональна комісія, головую у ній я, і є місцеві комісії в тергромадах. Обмеження червоної зони вводяться усі й одразу, і всім та одразу стає важко. Інколи навіть у червоній зоні щось би можна було попустити, але ми не маємо на те повноважень (окрім громадського транспорту). Отже, щоб не допустити встановлення одразу всіх обмежень, можна втримувати ситуацію на жовтому або помаранчевому рівнях поступовим введенням обмежень у найгарячіших точках.

– Зараз такою все ще є Тячівщина?

– У нас наразі по громадах вирівнюється ситуація. Але чому Тячівщина постійно на слуху, бо там скачок захворюваності, як правило, дуже різкий і дуже довго тримається.

– Причина – великі та пишні румунські весілля?

– Так, потужні святкування в закритих приміщеннях на кількасот людей одночасно різко і негативно впливають на рівень інфікування людей. Але от Рахівщина, де менше таких святкувань, цього разу потрапила на свій пік, зокрема й за рахунок «експорту» інфекції з сусідньої Франківщини – наші області пов’язані, на ринку в Рахові багато продавців із сусіднього регіону.

– Так було взимку, Рахів першим запалав разом із Франківщиною.

– Так. І ось тому ми зараз не можемо собі дозволити чекати оголошення червоної зони і того, аби опинитися одразу під всіма обмеженнями. Найперше мова про лікарів – вони виснажені, а також про бізнес, який простоює. Тому вводитимемо обмеження поступово, щоб тримати більше бізнесів відкритими. Можуть, скажімо, працювати ювелірні, меблеві салони, де порівняно мало відвідувачів.

ЗАКАРПАТТЯ ДАЛЕКО НЕ У ХВОСТІ ВАКЦИНАЛЬНОЇ КАМПАНІЇ

– Хто перший підпадає під закриття у разі необхідності? Ресторани та перевізники, виходить?

– Виходить, що так. Ви знаєте, у нас є такі дикі випадки в транспорті – це при тому що поліція дуже відслідковує дотримання карантинних норм, бо громадський транспорт – одне з найбільших джерел заражень. Так от, ми фіксували таку практику, коли водій видає пасажиру маску покористуватися, поки той у дорозі. На станції людина виходить з автобуса і повертає водію маску, далі нею користується хтось наступний. Це кримінальний злочин з боку перевізника! Ну, й наскільки треба бути необізнаним пасажиру, аби користуватися вживаною чужою маскою?! Але такі випадки є, комусь це приходить в голову.

– Щодо вакцинації: на початку кампанії Закарпаття мало найнижчий показник у країні за кількістю вакцинованих…

– Зараз ми вже випереджаємо деякі регіони. Сьогодні в Україні вакциновано менше 1% населення. У нас на Закарпатті – понад 14 тис. осіб – це навіть більше загальноукраїнського рівня, бо в нас офіційно близько 1,2 млн населення. Тому ми далеко не у хвості.

НЕ БАЧУ МОЖЛИВОСТЕЙ ЗАРАЗ РОЗХИТАТИ СИТУАЦІЮ НА ЗАКАРПАТТІ

– Єдині протестні акції та мітинги, які відбулися за вашої каденції на Закарпатті – це так звані антитарифні й мітинги підприємців з групи “Save ФОП”. Чи мали ці акції в області реальний вплив? І чи заспокоїлася ситуація з цими протестами із судом над, як кажуть, їхнім організатором Павлом Павловим та, зрештою, його втечею від правоохоронців?

– По-перше, я не можу стверджувати, що ці акції були організовані саме Павловим, у нас нема таких доказів. Ці акції стосувалися тарифів, а насправді реакція президента була ще до їх початку. Тому очевидно, що хтось заробляє на цьому собі політичні дивіденди, і завжди є сили, які хочуть використати на Закарпатті будь-які приводи, аби внести деструктив.

– От щодо розхитування ситуації. Оскільки уся країна зараз у передчутті ескалації конфлікту з Росією, будь-які провокації – під особливою увагою. Пам’ятаємо, що в аналогічний час у 2014-році в області пробували розіграти русинську карту, потім розхитували з допомогою так званого угорського питання. Чи спокійно на Закарпатті зараз? І чи можуть використовувати в цьому сенсі те ж ГО Павлова “Доста”?

– Зараз у нас така ситуація, що абсолютно не можна порівнювати 2014 і 2021 рік. Ситуація зовсім інша: зараз ми маємо потужну сучасну армію, міжнародну дієву підтримку, чітку вертикаль державної влади. Оперативний і поточний контроль ситуації на Закарпатті відбувається постійно. Деталі я не можу розповідати, але робота, пов’язана з обороною кордонів і нашого регіону, ведеться щодня. Сьогодні не відбувається нічого надзвичайного в цій плановій роботі. Тому скажу вам так: усе на контролі, й всі готові до всього.

СТЕЖУ ЗА РЕЙТИНГАМИ СВОЄЇ КОМАНДИ, З НАМИ ПОВИННІ РАХУВАТИСЯ

– Чи стежите за своїми рейтингами на Закарпатті та в Україні?

– Знаєте, не надаю цьому особливого значення. Якщо мій рейтинг буде допомагати розвитку Закарпаття, тоді я цим займуся. Точно має значення твій рівень упізнаваності та рівень спілкування. Але за посадою – у мене цей рівень наразі максимально високий. Я розумію, якими інструментами оперую для того, аби досягати результату. Можна ж сісти за найкрутіший спорткар і не вміти ним управляти. Я вмію.

Ну й треба сказати, що не може бути рейтингу голови без рейтингу та впливу його заступників і всієї команди. Тому маємо однаково рости і впливати на ситуацію кожен на своєму рівні. І от про рейтинги своєї команди я думаю завжди, про те, щоб з нами рахувалися, щоби розуміли, що команда ОДА – це ті люди, які можуть продукувати рішення навіть для інших регіонів.

– О! І в чому ж беруть приклад із Закарпаття?

– Це речі, котрі пов’язані з процесами децентралізації, з контролем за самоізольованими особами, в питаннях транскордонної роботи. Насправді, часто в Офісі президента та Кабміні кажуть, мовляв, так, на Закарпатті робляться правильні речі. Це круто! Бо таке ставлення, як було раніше, що Закарпаття – це десь далеко і вони там самі по собі, такого більше нема. Ні, ми в центрі подій, до нас прислухаються і це допомагає нам вирішувати проблеми в регіоні. Важливо, що є повна співпраця з головою обласної ради і більшістю депутатів, системна участь представників ОДА в роботі постійних комісій обласної ради – це запорука успіху і приклад спільної участі у виконанні програм президента на благо краян.

ЯКЩО ДУМАТИ ПРО ТЕРМІН НА ПОСАДІ, НЕ ВИСТАЧИТЬ КІНЕМАТИКИ

– Ви – другий голова ОДА на Закарпатті часів Зеленського, який прийшов на посаду з бізнесу. Що допомагає людині, яка збудувала один із успішних в Україні та й поза нею виноробних бізнесів, працювати в державному управлінні?

– Без зайвої скромності: я розумію, що на попередній роботі я робив корисні справи для Закарпаття як для регіону, зокрема, із просуванням бренду “закарпатське вино”. Така сама мета – приносити користь регіону є й зараз, тільки це інший рівень і можливість зробити більше.

– На Закарпатті голів ОДА в останні роки з центру міняють як рукавички: ще жоден не протримався й року. Чи демотивує це в роботі? І чи відчуваєте над собою такий от “дамоклів меч” із Києва?

– Не знаю, чи вдасться мені пробути на посаді довше, ніж попередникам. Але думати про це неправильно. Поясню чому. Процеси в державному управлінні потребують багато часу. Одне діло, коли ти прийшов і доводиш справи до ума, десь треба пришвидшити процес, покращити контроль. І це нормально, ніхто з нуля нікому нічого не передає, треба продовжувати справи. Але справжні для нас задачі й виклики – це ті проєкти, які при нас започатковані й які ми мріємо завершити. Або якщо у нас не буде такої можливості, то аби ми їх передали в такому стані, що вони точно будуть завершені наступниками.

Тому й не варто думати, на скільки ти прийшов – на пів року чи рік, – бо тоді у тебе не буде достатньо кінетичної енергії, яку треба вкласти зі старту в будь-який процес. Чим більше в тебе кінематики, тим більше шансів, що все піде правильно.

Звісно, коли ти почав будівництво чогось, хочеться побачити результат. Для цього півроку чи рік мало, треба більше часу. Але все ж, головне для мене – аби я не червонів перед своєю родиною, командою та закарпатцями за свою роботу.

– Назвіть три ключові напрямки у своїй роботі, які вважаєте найголовнішими.

– Це медицина, прикордонна інфраструктура та дороги. Ось це для мене найголовніше. Хоча дуже багато інших напрямків, які також завжди є на порядку денному і в зоні особливої уваги.

НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ДО НАРДЕПІВ НЕ ХОЖУ, ДОТРИМУЮСЯ КАРАНТИНУ

– Я завжди питала ваших попередників про стосунки з політичними важковаговиками Закарпаття та про стосунки з угорцями. Які вони у вас?

– До призначення я мав абсолютно рівні стосунки з усіма так званими “важковаговиками” закарпатської політики. Я залюбки приймав у Шато Чизай усіх гостей, які до нас приходили – зокрема й усіх без винятку закарпатських політиків. Не можу сказати, що з кимось був у дружніх стосунках. Я міг мати телефон і контактувати по роботі. Десь приблизно такими ці стосунки лишаються й зараз, і псувати їх ні з ким я не хочу, – єдине, що може вплинути на рівень співпраці – це ставлення до президента і до його програм. У кожного з нардепів від Закарпаття є свій рівень впливу на процеси в регіоні, це треба враховувати. Вважаю, що на посаді голови ОДА не варто собі дозволяти мати погані стосунки з нардепами. Кожен з них робить якусь користь для Закарпаття. Коли ми об’єднуємося, користь для регіону більша. Все інше мене не цікавить. Особисті стосунки: хто у кого буває на днях народження й так далі… Дуже добре, коли всі у всіх бувають. Якщо так не виходить – краще все лишати за рамками.

– От, добре: ви ходите на день народження до Горвата? (Роберт Горват – нардеп Верховної Ради, один із лідерів політичної партії “Рідне Закарпаття”, що здобула перемогу на місцевих виборах у Закарпатті ; першим заступником у голови ОДА – Мирослав Білецький, котрий набрав найбільше голосів на Закарпатті від цієї політсили – ред.)

– Не був (сміється). Не мав на це часу. Крім того, у нього день народження був десь у лютому, напевно, а для мене принципово – не допускати порушень будь-яких обмежень, пов’язаних із карантином.

УГОРЦЯМ ЗАКАРПАТТЯ ВАРТО ЗНАТИ ЩЕ ОДНУ МОВУ, КРІМ НАЦІОНАЛЬНОЇ

– Щодо угорців. Ви з Берегова, Іштван Петрушка, колишній очільник Берегівської РДА – у вас заступник. Відтак, ситуація з угорцями Закарпаття за вашої каденції апріорі мала би бути добра, чи не так?

– Коли мене питають про угорське питання, не знаю, наскільки дипломатично це казати, але для мене його не існує. Так, це велика громада в області. Комусь через гроші, вплив, бажання зайняти місце в політичній ієрархії вигідно говорити, що є угорське питання. Для мене його нема. Повірте, я живу в Берегові 30 років, серед угорців, у мене на вулиці сусіди угорці: нема конфліктів ніяких – ні на побутовому рівні, ні на бізнесовому. Разом із тим, я бачив ситуації, коли до мене на роботу приходили проситися молоді люди – а вони зовсім не володіли мовою, ніякою, крім національної. Через це їм важко знайти роботу в Україні. І навіть з огляду на це, задля власної самореалізації, угорцям треба знати українську мову, а ще краще – ще одну міжнародну, крім своєї національної. Все інше – це провокації й бажання персональні щось на цьому заробити. Але це точно не про людей та про те, аби їм жилося краще.

З МИКОЛОЮ ТИЩЕНКОМ МИ ДАВНО В ГАРНИХ СТОСУНКАХ

– Щодо Миколи Тищенка, який зараз керує осередком «Слуги народу» на Закарпатті та, на відміну від вас, любить дні народження у червоній зоні, – які у вас стосунки? Як і чи взагалі відчувається його керівництво?

– З Миколою Миколайовичем у мене добрі стосунки були ще до моєї посади. Вони, власне, почалися з часу, як Олег Скрипка став робити авторське вино в Шато Чизай. Першу презентацію своїх вин “Країна мрій” Скрипка робив у одному із закладів Тищенка. І зараз, коли його обрали керувати обласним осередком СН, наше спілкування не змінилося – змістилися акценти, бо вони пов’язані з політикою та партійним будівництвом в області.

– Тобто, спілкуєтеся вже не про вино?

– Інколи й про вино. І мені приємно, що Микола любить закарпатські вина. Але я впевнений, що це давнє наше знайомство буде допомагати розвитку Закарпаття. У Тищенка величезна енергія й потужні задуми. Він реально хоче зробити для Закарпаття те, що в його силах. Я людина безпартійна і бачу, що в цьому напрямку – партійного будівництва – у нас в області є що робити, м’яко кажучи. Для цього потрібна стратегія, правильні авторитетні люди, які б захотіли цим займатися, і зараз потрібно збирати цю команду на Закарпатті. Тому не заздрю Тищенку в цьому плані – це нелегка ноша.

– Ви готові стати частиною команди «Слуги народу»?

– Не знаю, наскільки це коректно, аби голова ОДА був партійною людиною. Знаю, що закон це дозволяє, але всередині я наразі не маю для себе очевидної відповіді, бо насамперед ти – менеджер, управлінець. Якщо я колись дійду до того, що моя участь в партійній роботі дозволить бути більш корисним громаді Закарпаття, я буду приймати відповідне рішення.

НА ЗАКАРПАТТІ ПРАЦЮЮТЬ ЗІРКИ НЕЙРОХІРУРГІЇ ТА ОНКОЛОГІЇ

– Вся країна стежить за розбудовую інфраструктури. Щодо Закарпаття – найбільші проєкти, які втілюватимуться тут цьогоріч, стосуються постачання техніки в онкодиспансер і центр нейрохірургії, реконструкцію приміщень цих медзакладів. Розкажіть, чому це важливо і які перспективи у Закарпаття стати таким собі центром медичних послуг, зокрема з нейрохірургії?

– Це очевидні речі: якщо ти хочеш розвивати на Закарпатті хокей, до прикладу, то маєш побудувати місцевій команді ковзанку. Звісно, команда може і без цього обходитися: кататися на роликах, чекати зими і сезонно тренуватися на озері, але краще все ж побудувати ковзанку, тоді буде кращий результат. Так само, коли ми говоримо про нейро- й онкохірургів – це потужні лікарі, це зірки зі світовими іменами, які чартерними рейсами з Ужгорода літають на операції у різні країни світу. Коли у професійних середовищах говорять про Україну і нейрохірургію, то згадують саме про нашого Володимира Смоланку (нейрохірург, ректор Ужгородського нацуніверситету – авт.). І ми не маємо права цим не користуватися. Ми мусимо дати лікарям в руки сучасний інструмент, за допомогою якого їхні команди врятують більше людей. Для того, аби вони робили те, що вміють тут, на Закарпатті, треба, щоб у нас ця техніка з’явилася. Бо це історія про закарпатців, про те, щоб вони могли отримати таку допомогу – погодьтеся, далеко не кожен може поїхати в Німеччину на операцію, приїхати в Ужгород набагато легше.

Друге – це те, що ми говоримо про медичну інфраструктуру та медичний туризм. І тут уже все залежатиме не тільки від роботи нашої команди, а й від того, наскільки вдало ми це зможемо пропіарити в Україні та Європі. Ми можемо мати на Закарпатті найкращий сир, але якщо він залишиться у сировара і про це ніхто не знатиме, ніхто до того сировара не приїде. Так само і тут – нам треба буде працювати над тим, аби люди їхали на Закарпаття для якісного сучасного лікування.

ПІДКАРПАТСЬКА МАГІСТРАЛЬ НЕ СТОСУЄТЬСЯ КУРОРТУ СВИДОВЕЦЬ

– Днями з’явилося повідомлення про Підкарпатську магістраль – амбітний проєкт, що крім іншого – відкриває простір до примарного курорту Свидовець із дуже неоднозначною історією. Чи означає це, що зараз відбувається реанімація цього проєкту?

– Дивіться, я вам назву частину туристичних і природних об’єктів, які є на цьому шляху. Значить, починатиметься ця магістраль із Ужанського нацпарку в Лубні. Далі – гірськолижний курорт Красія, це ще Березнянщина. Далі – бункери оборони лінії Арпада. Далі – гірськолижні курорти Міжгірщини (Пилипець, Подобовець, Ізки). Далі – Боржавський хребет, водоспад Шипіт, озеро Синевир і музей лісу й сплаву. Потім – село Колочава, Усть Чорна, Драгобрат і, зрештою, Ясіня. У кінці цього переліку є хребет Свидовець. Як ви думаєте: коли ми говоримо про об’єднання таких потужних туристичних магнітів на Закарпатті однією дорогою – то чи насправді ми ставимо для себе ціль робити це все тільки заради якогось одного, неіснуючого поки що, об’єкта? Ні! Чи буде збудований курорт Свидовець? Я вам із повною відповідальністю зараз кажу, що за увесь час, відколи я на посаді, це питання ні разу не підіймалося в ОДА. Ніхто не приходив із зацікавлених осіб до нас, аби обговорити це питання зі мною чи з кимось із команди.

Що ж ми матимемо, якщо нам вдасться зробити цю Підкарпатську магістраль? Ми закільцюємо Закарпаття – і це буде понад 600 км чудової дороги. Треба буде нею проїхати кожному закарпатцю, аби зрозуміти, в якому потужному краї ми живемо!

– Від ідеї до втілення: скільки потрібно часу на цю магістраль?

– Частина доріг на Підкарпатській магістралі уже є в чудовій якості, інші будуються, ще якусь частину треба збудувати – і далі об’єднати все це. Це проєкт на два-три роки. Якщо все складеться ідеально, то ми з командою навіть добудемо до того часу, коли з’явиться ця кільцева дорога Закарпаття. Але навіть якщо це будемо вже не ми і дороблятимуть наступники, все одно буде дуже круто! Туристичний потенціал зросте в рази! Я за цим усім бачу реального закарпатця, який заробляє гроші на туристах.

МРІЮ, ЩОБ ПРОЄКТ КУРОРТУ БОРЖАВА ВІДБУВСЯ

– Яка позиція ОДА щодо розбудови курорту на Боржаві за участі Гернота Ляйтнера та фактично, як дослідили журналісти “Схем”, за рахунок активів Льовочкіна і його сім’ї? Кажуть, що туди вже завезли крісла і цьогоріч будуватимуть перший гондольний витяг в Україні?

– Це питання можна розділити на дві частини. Перше – відносно того, яким чином залучена ОДА до цього проєкту. Готується розпорядження Кабміну про виведення земельних ділянок, загальною площею 55,3 га зі зміною цільового призначення із земель лісового фонду на землі рекреаційні з подальшим продажем права оренди на них на конкурсних засадах. Це те, в чому беремо участь ми як ОДА. Ми готували проєкт розпорядження Кабміну щодо цього питання.

Решта – щодо участі у цьому процесі Ляйтнера та інших – я ніколи з ними не зустрічався і не проводив перемовин. Але я знаю: якщо цей проєкт відбудеться, декілька наших гірських сіл, там, де зараз нема води й каналізації, отримають абсолютно нове життя. Крім того, якщо цей проєкт відбудеться, а він зі старту будуватиметься за олімпійськими стандартами, то принаймні про Молодіжну олімпіаду на Закарпатті ми можемо не мріяти, а реально говорити.

Якщо там таки з’явиться перший гондольний витяг на Закарпатті – це привід для гордості. Старі підйомники будуть поставлені на іншу сторону хребта, відповідно – ті села також оживуть. Так, там не буде олімпійського рівня обслуговування, але туристи кататимуться. Тобто, якби ви мене запитали зараз не як чиновника, а як просто закарпатця – що ти думаєш про Боржаву, то я би вам сказав, що я мрію, аби вона відбулася! Я насправді не знаю, чия там земля і на кого вона поділена. Я знаю історію про 55,3 га земель, яким треба змінити призначення і виставити їх на конкурентний продаж. На них і будуть олімпійські спуски. І так, я мрію, щоби цей проєкт відбувся.

ЖИТИ НА РОБОТІ – ЦЕ ДОБРЕ, АЛЕ ВИСНАЖУЄ

– Ви один із небагатьох голів, хто випробував на собі зручності губернаторського крила будівлі ОДА, будованої чехами – ви жили в будівлі якийсь час після призначення у грудні. Поділіться враженнями: чи добре чехи свого часу продумали такі апартаменти для губернатора на робочому місці?

– Ви знаєте, задумано, може, і добре, але це дуже важко – коли ти зовсім не перемикаєшся. З одного боку, дуже зручно: одразу за робочим кабінетом губернатора є спальня, душ, їдальня, кухня (щоправда, замала і можна тільки замовляти доставку їжі, а не готувати самому, це не дуже зручно). А з іншого боку – це не нормально, коли ти тиждень навіть на вулицю не виходиш з роботи і не перемикаєшся взагалі. Але сама ідея, що губернатор живе прямо на роботі – непогана. Це зроблено для того, аби не витрачати час на дорогу. А час на цій посаді дуже дорогий.

В ОФІСІ ПРЕЗИДЕНТА ЛЮБЛЯТЬ ЗАКАРПАТСЬКІ СУХІ ВИНА

– Ну й насамкінець: ви свого часу доклали значних зусиль для просування бренду “закарпатське вино” – чи плануєте займатися цим і далі? Адже наші вина, очевидно, достойні бути на столах у дипломатів чи під час офіційних прийомів, у якості сувенірів партнерам…

– Мені дуже приємно, що сьогодні про закарпатські вина у високих кабінетах Києва знають набагато більше. Якщо говорити про рівень Офісу президента, Кабміну – як їду у відрядження, постійно везу закарпатське вино на презент.

– О, то Банкову ви вже “підсадили” на закарпатські вина! Цікаво, що саме полюбляють?

– Класику: наші білі сухі та розе, витримані червоні, тобто те, чим славиться Закарпаття. І це дуже приємно, бо це говорить про смак і культуру. Знаєте, в радянські часи закарпатців у Києві називали “корчагінцями”, бо люди їздили з такими плетеними корчагами з домашнім вином. Зараз це не так. Власне, для мене це принципово: я ніколи не презентую закарпатські вина від неофіційних виробників. Якщо це ліцензований винороб, навіть малий – тоді так. Якщо приватний винороб без ліцензії – ні. Тому тішуся, що збільшується кількість ліцензованих виробників, бо я можу презентувати більшу палітру закарпатських вин, таким чином легше розвивати бренд закарпатського вина. Всім нам треба усвідомити просту річ: якщо закарпатець не поважає закарпатський продукт, якщо закарпатського продукту немає в закарпатських магазинах і ресторанах, якщо в нас немає єдності й гордості щодо свого, то ми не будемо успішним регіоном, і нас не знатимуть з доброї сторони в інших областях України і за її межами. Те саме я можу сказати і про політику: в розумінні своїх досягнень і в єдності – наш ключ до розвитку Закарпаття.

Тетяна Когутич, Ужгород Фото Романа Молдавчука