Navchas

Якби він не служив у ДСНС, то напевно відкрив би власну автомайстерню. Адже все життя Богдана Коцака пов’язане з машинами. Він керував найрізноманітнішим транспортом – від легкового автомобіля до бронетранспортера, пожежної автоцистерни та врешті-решт автодрабини. Тож його вже, мабуть, і болідом Формули-1 не налякати…

Перше знайомство Богдана з авто відбулося у рідному селі Середньому Ужгородського району, коли хлопцеві було 12 років. За два будинки від юнака жив пан Анатолій, який мав власну білу “Волгу”, що на той час було рідкістю. «Дякувати йому, дяді Толі, що він мене навчив водити машину. Він мене постійно просив: якщо не маєш такої дома роботи через канікули, пішли зі мною – будемо ремонтувати двигун, або машину, або щось таке. А я дам тобі повозитися. Ну так, зацікавленість була», – згадує Богдан.

Уроки дяді Толі не минули даремно. Після школи Богдан закінчив училище за спеціальністю автослюсаря та зварювальника, і звісно ж отримав водійські права. А далі – тільки підкорював нові вершини. Бронетранспортер в армії, пожежна автоцистерна в Службі порятунку. Головне – зрозуміти принцип, а масштаб не має значення. «Сів за руль КАМАЗа, сів за руль Жигуля – начебто різниця трохи є, але не так відчувається», – запевняє Богдан. Проте й на цьому він не зупинився – пройшов спеціальні курси у Вінниці та став кваліфікованим водієм автодрабини. І зрозумів, що у водія АД-30 не менше головного болю, ніж у керманича пожежної автоцистерни.

Основна проблема – щільна забудова обласного центру. Автодрабині тут буквально немає місця: «Автодрабину взагалі в нашому Ужгороді дуже важко навіть розкласти. Бо якщо є припарковані машини або зелена зона, то під’їзд до будинку дуже ускладнений. А ще й “лапи” якщо виходять, щоби розкласти її, то до ширини машини додається по півтора метри. І уже автодрабину не розкладеш. Ще заважають арки. Висота машини не дозволяє через них проїхати (висота арки 2,80 м, а у нас – 3,20 м). І ти заїхати не можеш ніяк. Стоїш, чекаєш і нічого не можеш зробити».

Богдан згадує непоодинокі випадки, коли було вкрай необхідно розкласти автодрабину. Однак цього не дозволяли обставини. До прикладу, пожежа на вулиці Дівочій в Ужгороді: «У той час іще ДАІ було. Вони перекрили і дорогу, і все. Кажуть: розкладайся. Кажу: як я розкладуся, якщо дерева заважають. Був п’ятий поверх у той час. То нереально було. Або дерева обрізати, або ніяк. Тож ставили “трьохколєнку”. Хлопці бігали по поверхах, по сходах. А з автодрабиною було би простіше й швидше».

І навіть коли спецтехніку вдається розкласти, водієві вистачає приводів для хвилювання. Адже він відповідає за безпеку пожежників. «Я мушу дивитися, щоб вони не бігли натовпом. Допускається два чоловіка на драбину. Якщо вже один наверху, то можна пустити другого, щоб він уже ішов. Перевіряю, щоб і карабіни мали з собою, якщо щось щоб пристібнулися. Бо без того ніяк. Вони ж можуть посковзнутися, особливо коли дощ чи ожеледиця», – розповідає Богдан.

Втім автодрабина залучається не тільки на виїзди, пов’язані із ліквідацією пожеж. Є чимало викликів, коли треба зайти у вікно квартири й відчинити заблоковані двері, обрізати аварійні дерева або й зняти з дерева кішку. Все як у фільмах. Тільки-от пухнасті створіння не завжди згідні бути врятованими: «Виїжджали ми на Швабську. Там є перукарня і працівниці замучилися три дні слухати як на дереві мяукає кішка, не може злізти. І зняти її нікому. І вирішили подзвонити до нас. Ми приїхали і як тільки ми розклалися, кішка скочила донизу і втекла. Уже не треба було її знімати. Ми дуже сміялися, а що було робити?»

Тож коли Богдан вийде на заслужений відпочинок (а до цього вже рукою подати), він матиме купу спогадів про службу в ДСНС. Як кумедних, так і не дуже. Та чим би чоловік не займався у майбутньому, одне знає достеменно: ця справа буде пов’язана з машинами. Куди ж без них…

У ДСНС України у Закарпатській області