Супермени ДСНС: пожежник Микола Бляшин про колектив, фізичну втому та психологію в роботі рятувальника

1 місяць ago admin 0

Загасити пожежу, врятувати собаку, ліквідувати наслідки підтоплень – він може все. Недарма ж обрав для себе службу в ДСНС. Пожежний-рятувальник із Воловця Микола Бляшин уже п’ятий рік ризикує життям заради інших. І жодного разу не пожалкував про свій вибір. «Ти можеш щось змінити, комусь допомогти», – так пояснює хлопець, чому йому подобається бути рятувальником.

За освітою Микола юрист, тож опановував професію вогнеборця з нуля вже в 11-й державній пожежно-рятувальній частині смт Воловець. Неабияк у цьому допомогли старші колеги, в яких за плечима чималий досвід: «Я потрапив у дуже хороший колектив відповідальних людей, які мені допомогли освоїтися. Я дуже радий, що потрапив одразу в третю зміну. Там люди, які допомогли мені не налякатися, а пояснили якісь нюанси роботи».

І налякатися було чого. Хоч би й першої пожежі. А в Миколи їх було одразу дві: «Коли я прийшов, буквально у другу чи третю зміну в нас було два виклики. Тобто з одної пожежі ми прийшли, склали автомобіль (знову укомплектували) і сіли поїсти те, що не встигли на обід. І через 20 хвилин після того, ми виїхали на другу пожежу й повернулися вже близько третьої години ночі. Тоді я реально зрозумів, що таке пожежна частина, що таке пожежа. Чесно кажучи, я не уявляв до цього, наскільки ця робота відповідальна і складна».

А ще надзвичайно важка як фізично, так і психологічно. Мало хто задумується над тим, яким дужим має бути вогнеборець: «Важко після “хорошої” такої пожежі (точніше навіть не хорошої, а поганої пожежі), коли горить багато, наприклад 60-70 куб. метрів сіна. Їх треба залити водою, а потім це все треба розібрати. То після таких пожеж потрібно відходити хоча би день-два. Чисто фізично».

Витримати фізичну втому – це півбіди. Набагато гірше, коли пожежа супроводжується людськими жертвами… Микола зізнається, що надзвичайно важко після таких моментів відійти психологічно, прийти додому й переключитися на буденність. Допомагає в цьому тільки особлива філософія вогнеборців: «Я вважаю, що це частина моєї роботи. Це епізод, який залишився на тій зміні, все. У нас так. Тому що не можна нести ці переживання ані додому, ані в нову зміну. Тобто так сталося, не змогли врятувати – значить так мало бути. Ми зробили все, що від нас залежить. А якщо щось не залежить від нас, то ми вже нічого не можемо зробити».

Пожежнику мало впоратися з власними емоціями та переживаннями. Він ще й постійно стикається з чужими панікою та розпачем. І нерідко саме рятувальник служить “громовідводом” для людей, в яких горить, наприклад, оселя: «Ти приїжджаєш на пожежу, ще ніхто нічого не зробив, а вже всі кричать, що ми прийшли без води. Це в нас стабільна проблема. Тобто ніхто з простих людей не розуміє, що при подачі на два або на три стволи води з автоцистерни буквально на 5-7 хвилин вистачає».

У таких ситуаціях, каже Микола, треба бути трохи психологом і усвідомлювати, що людина перебуває в шоковому стані й не контролює себе: «Треба розуміти його паніку, тому що це в нього горить. Треба адекватно ставитися до того, що людина може десь повести себе не так, як просто здорова розумно мисляча людина. Я впевнений, що кожен пожежник повинен розуміти людей, які так кричать чи ще щось роблять. У них своя біда. Ми знаємо своє, а вони знають своє. Плюс люди деколи не розуміють, що вони просто заважають. І ми розуміємо, що вони не розуміють. Тому ми просто стараємося працювати, незважаючи на те, що діється довкола».

І попри всі мінуси подібної роботи Микола запевняє, що й на думці не мав змінити професію. Адже вже звик, що він пожежник. Звик до невизначеності, якою буде зміна, звик до адреналіну, який викидається у кров під час виїзду на пожежу, звик навіть до безсонних ночей. Тож Микола бачить для себе тільки один шлях: «Працювати, працювати та ще раз працювати».

 

У ДСНС України у Закарпатській області

20200818_111016.jpgIMG-9413735cea55b0ac4d5caec4693d6451-V.jpg

IMG-9b0b48c3acece0af45900b67568ace17-V.jpg20200818_110607.jpg