Лісівники Закарпаття – повелителі диких бджіл
4 роки ago admin 0
Бортництво – це не просто багатовіковий закарпатський промисел, про який ми читали в підручниках з історії.
Продовжувачів цих давніх традицій бджільництва можна зустріти і серед лісівників, які вже багато років збирають самий органічний мед від бджіл. Сьогодні лісове бджільництво, як вид побічного користування відроджується й розвивається у Мукачівському, Довжанському та Брустурянському лісових господарствах.
Про «медові хабарі»
Закарпаття завжди було багатим краєм і улюбленим місцем бояр і князів, адже мало і має щедрі бортні угіддя, а значить сюди часто їхали солодким смаколиком. Розвитку бджільництва сприяли сприятливі природні кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, квітуче різнотрав’я у лісах та на полонинах. Мед збирали, а з приходом весни починався торг з іноземними купцями, які приходили сюди торговим шляхом, адже Карпати – прикордонна територія. Часто розведенням бджіл займалися лісівники. Як це було і як тепер розвивається цей солодкий промисел, читайте в матеріалі.
Карпатська флора дуже різноманітна і завжди славилася своєю неповторною красою. Хоча нестабільність погоди і суворість гірського клімату Карпат зіграло значну роль на формуванні господарсько-корисних ознак бджіл цього краю. Боротьба за виживання закріпила у карпатських бджіл реакцію на появу в природі навіть при незначних коливаннях температури, працювати в дощову погоду в умовах підвищеної вологості повітря, переносити довгу і сувору зиму з різкими коливаннями температур і частими відлигами, економно використовувати корма. Крім цього карпатські бджоли прославилися своїм миролюбним характером, спокійною поведінкою при оглядах. Всі вище перераховані якості зробили їх значно відомими і відкрило їм дорогу на маленькі і великі пасіки у багатьох куточках нашої планети. Хоча історія пам’ятає й факти «медових хабарів».
Серед промислів та ремесел, які відігравали важливу роль у виробничій діяльності українців карпатського краю, вагоме місце посідало бджільництво. Спочатку це був період бортництва з поступовим переходом до колодного утримування бджіл, а після винаходу рамкового вулика – до раціонального, що дозволяло зберігати сім’ї бджіл та отримувати чистий мед. Слово «Борть» походить від слова «бор» – шпильковий ліс. Бортництво — це борове, лісове бджільництво. Бортувати — значить видовбувати отвір в дереві, дуплити. Бортництво — це організований промисел бджолярів. З дупла, в якому живуть бджоли, відбирати мед було важко і його стали переробляти, щоб полегшити доступ до гнізда. Бортники мітили дерева і місцевість, в яких знаходилися борті. Ліси в цей час перебували у власності родових громад і князів. Знайдені дупла ставали власністю того, хто їх вперше відшукав. Бортник витрачав багато сил і часу на перехід від одного дупла до іншого, тому цілком природна думка самим робити для бджіл штучні дупла – борті, щоб розташувати їх ближче. Бортневе дерево мало товщину від 1,5 до 2 метрів. У місці видовбування бортей – не менш 60 сантиметрів. Меду залишали бджолам стільки, щоб вистачило їм на зиму і весну, тобто відбирали тільки зайвий мед. Борті належали Бортнику і вважалися його приватною власністю. Господар на дереві ставить клеймо – знак (прапор) приналежності борті певній особі. Прапори зберігалися в роду і передавалися у спадок. Прапори були князівські, державні та селянські. Вони відрізнялися один від одного. Бортні прапори – цінні історичні пам’ятники. Вони говорять про витончене знання природи бортниками, їх професійну майстерність, є реліквіями побуту і культури старовини. Бортники могли розповісти «біографію» кожної своєї борті за кожне сторіччя, називали їх по іменах.
Ця професія вимагала значної сили, вправності і спритності. Бортники – тонкі спостерігачі і знавці природи, її поціновувачі й захисники. Вони самі своєю безпосередністю і моральною чистотою були часткою цієї дієвої природи. Цим людям притаманні справжні моральні цінності: мужність, воля, самодисципліна, доброта, надійність характеру, готовність прийти на допомогу іншому і поділитися останнім шматком хліба. Якості ці викувані боротьбою за життя в суворих лісових умовах. Цього вимагав закон лісу.
Досвідчений бортник, а часто це був лісівник, знав, де і на якій висоті зручніше зробити борть, міг спокійно і стійко винести укусу лютих і неприборканих лісових бджіл. Як велику коштовність, він беріг кожну бджолу. Стародавні бджолярі-закарпатці любили своїх бджіл безмірно.
Бортники чимало зробили відкриттів в життя і поведінці медоносних бджіл, технології догляду.
З появою права власності на борті намічаються кордони поділу одних володінь від інших, так звані бортні угіддя. Це були ділянки лісу з бортних дерев.
У більшості бджолярів було по 50-80 бортей, у деяких по 200-500, а бортники – промисловці налічували тисячі бортей. Бортніков здавна вважали першопрохідцями нових земель. Є відомості, що вказують на те, що бортники першими заселяли землі в глибинці незайманих лісів, відшукували багаті бджолами місця і освоювали їх.
Оскільки славетне Закарпаття завжди було благодатним багатим краєм й карпатська бджола мандрувала по Европі, то цей промисел завжди тут розвивався. Однак коли в горах почалось прокладання доріг з Надвірної до Рахова та цілого ряду вузькоколійок, то для бджільництва настав новий етап розвитку. Для будівництва залізничного полотна потрібні були шпали, почали інтенсивно вирубувати ліси. Для вивезення лісу потрібна була розгалужена транспортна мережа, великі лісовласники для розширення лісорозробок розпочали будівництво цілої мережі вузькоколійок. Гори ставали все більш лисими, на вирубках розростались масиви диких медоносів малини, ожини, іван-чаю, чорниці, що створювало добру медоносну базу для бджіл. А лісівники продовжували розвивати напрямок бджільництва і щедро торували медом та бджолою із європейськими країнами. Місцева темна чистокровна бджола мандрувала на продаж в Чехію та закордон і за неї добре платитили. До того ж не треба було завозити бджіл з Італії, Німеччини..» . І вже за часів Чехословаччини карпатські бджоли оцінювалися фахівцями високо. Простежувалася розумна і досить аргументована гіпотеза про перспективність їх експорту в майбутньому.
Чехословацький період
А починаючи з 1920 року, заходи, які проводили товариства пасічників Чехії і Словаччини, мали великий вплив на розвиток бджільництва в Закарпатті. Вони організовували з’їзди й проводили виставки-ярмарки. Перше товариство бджолярів в цьому регіоні створили у смт. Великий Березний 1920 року. Згодом 1921 року з’явилося «Крайове пчолярське об’єднання Підкарпатської Русі» в Ужгороді. З цього часу почалося піднесення розвитку бджільництва краю. Відтак 10 травня 1924-го заснували товариство «Рій», яке в
саду Ужгородської учительської гімназії по вулиці Підградській, відкрило взірцеву пасіку. Тут проводили курси, слухачами яких стали майже 800 осіб, а пасіку за два роки відвідало понад 4000 осіб. Якщо в 1921-му році в краї існувало 5 бджолярських товариств, в яких мали членство 268 осіб, то 1936-го відповідно – 49, а кількість осіб збільшилась до 752, які загалом утримували 25600 бджолосімей. Бджолярі України читали й інші видання. В Ужгороді, наприклад, впродовж 1923–1925 років виходив часопис «Підкарпатське бджолярство».
Бджолярі — лісівники сучасності
На Закарпатті у лісових господарствах також займаються медом. Так у Мукачівському, Довжанському, Брустурянському лісових господарствах є нащадки бортників, а побічне користування активно розвивається в останні роки. Лісничого Турбатського лісництва Брустурянського лісомисливгоспу Дмитро Чусу знають як гарного господаря-лісівника. А ще в Дмитра Чуси є такий мед, якого немає більше ніде, він як червоненька квітка з далеких місцин.
Понад 10 років у вільний від роботи час він із задоволенням займається бджолярством на своїй пасіці, перейнявши цю добре вміння від бджоляра-мандрівника, який ніс рій бджіл крізь ліс. Дмитро побачив бджоляра, поцікавився що саме він несе і купив рій для розбудови пасіки. Тепер у лісівника близько 200 бджолосімей. Розводить Дмитро темну лісову бджолу, вона ж карпатська, вона ж темна європейська Apis mellifera mellifera – один з 29 підвидів медоносної бджоли.
Цей підвид витримує довгі холодні тячівські зими, де мороз зашкалює за -30 градусів, стійкий до хвороб і довгих зимівель і за кілька місяців короткого північного літа встигає зібрати стільки меду, що його запасів бджолам вистачає на цілий рік. Колись ареал темної лісової бджоли скоротився через інтенсивну вирубку лісів, але зараз, завдяки інтенсивному лісовідновленню за бджіл можна не турбуватися. Для них на Тячівщині подумали лісівники.
Дмитро Чуса: «Мед з глибокої давнини вважався такою ж необхідністю як хліб. Немає іншої такої ж за своїми властивостями поживної речовини, яка б так високо цінувалася народами всього світу, як мед. Важко уявити закарпатський побут без меду. Мед їли з кашами та сиром, подавали до млинців, з медом готували розварну пшеницю, ячмінь, солодкі сирники. Мед надавав сили, легкість в тілі. Ця його властивість була добре відома нашим пращурам. Мед подовжував життя, зберігав здоров’я, молодість душі і тіла. Його вважали єдиним засобом до досягнення безболісної і бадьорої старості. Мед служив символом солодощі життя, достатку, любові і багатства. У різних куточках сучасного лісового Закарпаття до цих пір ще знаходяться любителі бортного промислу. Він привертає їх своєю незвичністю, не пошкоджене природою зв’язком з далекими пращурами, романтикою. Професія бортника – це професія сміливих і сильних. Вона пережила століття і зберіглася до сучасного періоду».
«Шпильковий ліс – місце, де дихається легко, і навіть повітря має цілющі властивості. Вся справа в корисних речовинах, що виділяються рослиною – вони допомагають впоратися із захворюваннями дихальних шляхів і іншими недугами. Особливо активно виділяють рослини цілющі речовини навесні, під час цвітіння, але, на жаль, далеко не у всіх є можливість щодня здійснювати прогулянки по хвойному лісі. Але ж можна забрати з собою частинку хвойного лісу, щоб насолоджуватися пряним свіжим ароматом і користю рослини! З молодих пагонів шишок варять особливий мед – так званий мед «Шишківка медова» та «Хвоївка медова», насичений вітамінами, мінералами й ефірними оліями. Мед, отриманий з шишок багатий на вітамін «С» і має яскраво виражений лікувальний ефект при бронхолегеневих захворюваннях: бронхіт, ангіна, застуда, а також при грипі. Шпильковий мед робить позитивний лікувальний вплив і на травну систему, на кров, нирки й печінку. Вкрай необхідно вживання такого меду і при порушенні обміну речовин. А ще він лікує серцево-судинну систему, астму та навіть туберкульозю Мед лікує, тому ця справа буде жити ще багато багато років», – підсумував лісничий.
Бортництво – це не просто багатовіковий закарпатський промисел, про який ми читали в підручниках з історії. Продовжувачів цих давніх традицій бджільництва можна зустріти і серед лісівників, […]
