Navchas

Нестор Білоус був малоосвіченим колгоспним сторожем, однак саме йому судилося стати одним з головних літописців здійснення політики Голодомору 1932-33 років сталінським режимом. Кілька разів на місяць чоловік фіксував, що відбувалось в його рідному селі Леб’яже, що на Харківщині.

Історія одного з літописців Голодомору Нестора Білоуса у рубриці “Локальна пам’ять”, яка присвячена історіям про діячів та місця, які важливі для окремих регіонів, про те будуть цікаві читачам з усієї України.

Нагадаємо, що до 87-х роковин Голодомору в Україні, жертв якого вшановують кожної четвертої суботи листопада (цьогоріч — це 28 листопада) Український інститут національної пам’яті проводить інформаційну кампанію “Збережи пам’ять. Збережи правду”. Також Інститут закликає долучитися до акції “Запали Свічку пам’яті”. 28 листопада, після 16:00 засвітити свічку і залишити її на підвіконні в пам’ять про мільйони замучених голодом українців.

Нестор Білоус народив 1889 року в селі Леб’яже (нині Чугуївський район) на Харківщині. Закінчив три класи церковнопарафіяльної школи. У віці 22 років почав вести щоденник власного життя. В ньому записував основні події, які з ним відбувались: одруження, народження дітей. Описує Білоус і свою службу під час Першої світової війни. З записів можна дізнатись, що воював він у Польщі та мав важку контузію.

Також у своїх щоденниках Білоус описує події Української революції 1917-1921 років та радянської Нової економічної політики (НЕП). Однак, найбільш цікаві записи Білоуса стосуються впровадження політики колективізації та вчинення Голодомору у 1932-33 роках.

Російською з рясним вкрапленням українських слів простий сторож з колгоспу артілі “Червоний колос” вів літопис геноцидної політики Сталіна в окремо взятому селі. Однак, окрім просто фіксування подій, метикуватий дядько зі Слобожанщини записує свої роздуми щодо того, що відбувається навколо нього.

“Правительство делает нажим на крестьянство чтобы перешло все крестьянство в колективы Созы Гуртки и тому подобные. А мое мнение что с этой политики нечиво не выйдет, а если бы дали крестьянину землю на отруб, без права продажи то он бы поднял урожайность 100 пуд. Из десятины в среднем и был бы крестьянин богатый и в государство было бы что давать, а бедноту всю организовать в колективы”, – напише він у липні 1929 року, коли почнеться впроваджуватись активна колективізація.

Уже в жовтні 1929 року Білоус зазначить у своєму зошиті, що “ходили заготовители и комиссия из граждан и вынуждали чтобы везли хлеб в сельхоз Т-во. Крестьянство уже стонет так-как при Золотой Орде”.

Різдво 1932 року Білоус згадує наступним чином: “В этот праздник раньшие годы приготовляли селяне хорошие обеды, холодное жаркое белые пироги из рисом и начинкой пиво водка. Словом было из чиво готовить потому что 3/4 села резали свиней к празднику. А в этом году во всех даже и борщ был постный за исключением тех у ково конина была то ели мясо хотя конское. А у меня тоже был борщ постный”, а вже наприкінці січня 1932 він напише: “в деревне совсем жить нельзя хлеба нету люди пухнуть с голоду, ходют как тени голодные”.

Також Білоус згадуватиме і про масові продажі людьми останніх речей, щоб вижити, і про хвилі грабунків, і про померлих голодною смертю односельців. В записах він розповідає, як довелось виживати в 1933 році: “Я когда косил траву то ели лягушок, хорошие мясо белое и на вкус как рыба”. Також Білоус згадує, як довелося з’їсти власних котів.

Останній запис про Голодомор Нестор Білоус зробив 16 серпня 1933 року: “Из рассказов очевидцев работавших на Полтавщине по уборке хлеба что там люди так вымерли, что в деревне нет ни одной живой души и у многих хатах вся семья лежит умерша трупы разложились и некому убирать”.

За чотири роки по Голодомору, у 1937 році, Нестора Білоуса заарештують. Колгоспного сторожа звинувачували у “контрреволюційній діяльність, спрямованій на підрив колгоспного ладу”. Зокрема головним речовим доказом стане саме щоденник. Про те, що Нестор Білоус «щось там постійно пише», було відомо майже усьому селу. Щоденник відкрито лежав на припічку. Опираючись на нього, радянські спецслужбісти звинуватили чоловіка у тому, що він “записував власні контреволюційні думки”.

Після відбуття покарання в красноярських таборах, Нестора Білоуса заарештували повторно 1947 року. За вироком суду він повинен був довічно жити в місті Ігарка Красноярського края. Повернутись в рідне село чоловік зміг лише 1954 року.

Прожив іще 18 років, так і не дочекавшись реабілітації. 30 липня 2008 року Харківська обласна прокуратура переглянула справу Н. Білоуса і на підставі ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” винесла рішення про його повну реабілітацію.

Прочитати щоденники Нестора Білоуса та інших літописців Голодомору можна у виданні Українського інституту національної пам`яті “Репресовані” щоденники: Голодомор 1932-33 років в Україні “.

Електронна версія за посиланням: https://cutt.ly/4haa4FT