Супермени ДСНС: пожежний-рятувальник Михайло Дівинець про перші чотири зміни, пожежні спогади та дар переконання

7 місяців ago admin 0

Пожежі немов чекали на нього, адже не встиг Михайло Дівинець постукати у двері пожежно-рятувального підрозділу смт Вишково та познайомитися із колегами-вогнеборцями, як пролунав дзвінок на лінію 101 і супермен ДСНС поїхав на свій перший бойовий виїзд.

«З самого ранку дощ лив мов з відра. Була десь 8:40 чи 9 година. Я лише встиг познайомитися із зміною, а вони у свою чергу провести мені коротку екскурсію частиною та видати бойовий одяг, як пролунав виклик на пожежу – між селами Бороняво та Сокирниця Хустського району загорівся дизель-потяг. Всі швидко зібралися та виїхали. І на щастя, взяли і мене з собою. Прибувши на місце з’ясувалось, що хлопці з Хуста, які прибули першими, вже встигли пригасити пожежу, тож нам залишалось лише допомогти їм з ліквідацією. Звичайно що діяти мені на повну силу ще не давали, адже потрібно було пройти курс молодого бійця та отримати усі необхідні навички та вміння. Тому я лише дивився за іншими надзвичайниками та допомагав їм у роботі».

Але на цьому бойове хрещення Михайла не завершилось, адже подальші 4 зміни поспіль розпочиналися майже так само. Прийшов на чергування – зміна виїхала на пожежу. Колеги-рятувальники жартували, що супермену не завадило б сходити до церкви чи хрестика купити. Адже навіть старожили не могли пригадати, аби так молодому пожежному не щастило. Вогнеборці мають свої, пожежні забобони, відтак ні для кого не секрет: помиєш пожежне авто після виїзду – знову поїдеш на виклик; випереш бойовий одяг – зміна пройде неспокійно; почистиш чоботи зранку – чекай повідомлення про пожежу. Тож супермену нічого не залишалось, як виконати усі необхідні ритуали і невезіння як рукою зняло.

«Колектив у нас в частині досвідчений, бувалий. Це не робота, тому що треба робити, а швидше задоволення. Коли тільки-но прийшов, вчився усьому заново не зважаючи на те, що закінчив фаховий вуз – ЛДУ БЖД – і прийшов до служби переповненим знань. Університет то університет, але реальної практики там замало. Інша справа робота «на землі», у підрозділі. Спочатку постійно прислухався до старших колег, які вказували що і як потрібно робити: «Міша іди сюди, там не стій, стеля може впасти; або дивися під ноги, безпека під час пожежі понад усе». За 4 роки жодного разу не пожалкував, що обрав цей шлях – і полишати його не збираюся».

Стати на стежину пожежно-рятувальної справи Михайлу допоміг знайомий-односелець Ярослав  Дем’ян, який тоді вже працював у пожежно-рятувальному підрозділі Хуста. За його словами, це була робота мрії, тож одинадцятикласник Михайло закохався в неї ще заочно, до вступу, і чітко визначився, що поїде саме до навчального закладу системи ДСНС.

«Багато хто з колег, які служать в обласних центрах, вважають, що чергування у пожежно-рятувальних постах, які здебільшого розкидані по селищах, проходять спокійно. Але й у нас бувають неспокійні зміни, під час яких не встигаємо приїхати з однієї пожежі, як їдемо на іншу. Пригадую, як 2 чи 3 роки тому горів магазин будматеріалів та складські приміщення у Буштині сусіднього Тячівського району. Залучили туди аж три підрозділи ДСНС з Хуста, Тячева та Вишкова, які гасили 12 годин без зупинки. З 12 години дня до 12 години ночі. На щастя, обійшлося без жертв, хоча і зі значними матеріальними втратами для підприємців. Тоді напрацювалися всі… і вогнеборці, які намагалися врятувати якнайбільше матеріальних цінностей, і самі підприємці, які намагалися хоч чимось допомогти нам».

Але не всі такі активні на пожежах, і Михайла, так само як й інших співробітників ДСНС, дивує та сердить реакція місцевих мешканців. Замість допомоги місцеві вмикають ґаджети і починають фотографувати трагічні епізоди життя, одночасно з цим телефонуючи друзям і знайомим з повідомленням того, що у їхньому селі відбувається.

«Одного разу на вихідних ми відпочивали з друзями на природі. Це я ще не працював у підрозділі, а проходив первинну підготовку пожежного-рятувальника, мені зателефонував сусід мого товариша та повідомив, що біля його домоволодіння горить будинок. Я схопився і поспішив на допомогу односельцям. На місці побачив картину маслом: усі стоять, знімають своє кіно і нічого не роблять. Я не витримав і накричав на байдужий до людського горя натовп… і раптом щось переломилося у людях. Вони покидали свої смартфони і почали бігати допомагати: хтось бідони з водою носить, хтось відра потяг; і так до прибуття рятувальників з Хуста пожежу вдалось стримати. Тому тепер, коли бачу, що на пожежі люди стоять та роздають поради, одразу ж нагадую їм про те, що все залежить від кожного з нас і допомогти горю іншого може кожен. Але буває й таке, що люди свідомі й допомагають самі без додаткового нагадування».

Пригадує Михайло, як одного разу караул виїхав на гасіння пожежі сухої трави. Але не встигли вони приїхати туди, як диспетчер зателефонував знову і повідомив, що за тою адресою вже допомога рятувальників не потрібна. Але от за декілька метрів від того місця виникла інша екопожежа, що була значно більшим масштабом, та й окрім того, вогонь вже добирався до двох житлових будинків. Коли вогнеборці прибули на місце, то побачили там чоловік 20-30 місцевого населення, які намагалися загасити вогонь підручними засобами. Отож вже спільними зусиллями бійців ДСНС та селян пожежа була ліквідована. Як приказка каже: однією рукою і вузла не зав’яжеш, а багато рук і тяжку ношу піднімуть.

Відпочивати від робочих буднів наш супермен любить суто по-чоловічому – під час риболовлі. Найбільшим уловом вважає п’ятикілограмового коропа, якого вдалося впіймати на місцевій водоймі у селі Бороняво Хустського району. Але це лише результат, каже супермен, натомість надихає чоловіка сам процес, коли сидиш і у суцільній тиші насолоджуєшся звуками природи. А далі, після такого природного релаксу, він знову готовий іти у двобій зі стихією заради порятунку.

ГУ ДСНС України у Закарпатській області

DSCF3506 копия.jpgDSCF3483 копия.jpg

DSCF3500 копия.jpgDSCF3423 копия.jpg

DSCF3519 копия.jpgDSCF3430 копия.jpgDSCF3412 копия.jpgDSCF3495 копия.jpg