Navchas

У 1986 році минув рік, як мене призначили начальником обласного відділу Державної пожежної охорони Закарпаття. Тоді про аварію на Чорнобилі інформували, як про посередню пожежу. Горіло, то й горіло… Тільки згодом, побувавши там, я зрозумів, що до чого.

Протипожежний захист в зоні вахтовим методом здійснював зведений загін, що формувався з пожежників різних регіонів України. 13 червня 1987 року черга очолити його дійшла й до мене. Перші дні моєї служби в Чорнобилі почалися з пожежі на станції. У той час на об`єкті інтенсивно проводилися ремонтні роботи. На третьому блоці одну із металічних конструкцій потрібно було відпиляти. Один із робітників для прискорення процесу вирішив скористатися автогеном. Наслідок – в спецтунелі вигоріли кабелі (завтовшки з кулак), що забезпечували живлення всієї апаратури блоку. Наша чергова варта, яка охороняла станцію, тоді несла службу безпосередньо в машзалі першого енергоблоку, де знаходилися також дві автоцистерни та ще пара машин спецтехніки. Досить часто разом зі мною ходив дозиметрист. Бачимо, що таке?.. Прилад показує 125 рентген при нормі 10-12. На фасаді частини “бетон дзвенів”. До слова, своєрідними “дозиметристами” на забрудненій території були й комахи. Як тільки рентгени зростали, мухи та комарі зникали.

Найбільше запам`яталася пожежа в Прип`яті на заводі “Юпітер”, можливо тому, що вона була дуже складною. Тоді вигорів повністю один із цехів. Прикро, але треба визнати, що під час ліквідації наслідків катастрофи не все було так гладенько і злагоджено, як інформували тогочасні засоби масової інформації. Тоді ми, ліквідатори, зіштовхувалися з багатьма прорахунками й недоглядами, які змушені були долати на ходу. Пригадую ремонтні роботи покрівлі першого енергоблоку, які проводили солдати. Згідно з технологією, вони повинні були старий руберойд та пінопласт упаковувати в поліетиленові мішки й акуратно їх спускати додолу. Натомість всі залишки просто кидали зверху вниз, збиваючи стовпи радіоактивного пилу. І знову незнання. До цього нам було лише відомо про існування проникаючої радіації (гамма-випромінювання), а про те, що простий технічний пил несе у собі небезпеку бета-часток, які можуть викликати променеві опіки, коли радіоактивний пил потрапляє всередину і на шкіряні покриви людини, ніхто й гадки не мав. Особистих приладів для визначення рівня бета-випромінювання ще не було. Отож люди отримували величезні дози опромінення (в середньому вони перевищували норму у 200-400 разів), а про смертельну небезпеку навіть не підозрювали…

Усього в Чорнобилі замість однієї вахти (15 днів) пробув три. Як встановлений термін вийшов, заміни мені ще не знайшли і попросили залишитися, потім ще. І так 45 діб без відпочинку. Я часто озираюся на ті 45 днів і ночей, прожитих у Чорнобильській зоні. Минають літа, а вони не стираються в пам`яті – навпаки, вивищуються над плином часу. Справді-бо, велике бачиться на відстані…

27 жовтня 2019 року Віктор Петрович Захарченко відійшов у вічність.

ГУ ДСНС України у Закарпатській області