Від Альп Швейцарських – до Альп Гуцульських

4 роки ago admin 0

Розташований він поблизу Рахова, Закарпаття, за селом Ділове, про що свідчить непримітний монумент, на якому латиною написано: у цьому місці перетинаються умовні лінії, які з’єднують найвіддаленіші пункти нашого континенту. Географічну широту і довготу точки, яку було визнано центром Європи, понад століття тому встановили вчені Віденської цісарсько-королівської академії наук Австро-Угорської імперії.

Рахів, місто над Тисою, – найвисокогірніше в Україні, гори ж – найкрасивіші в Карпатах. Особ­ливо Мармароси, що швидше нагадують швейцарські пейзажі, ніж українські. Надто найвідоміша вершина – Піп Іван Мармароський. Суворі схили, гострі скелясті виступи, обриви, різкі та глибокі перепади висот… Не випадково ці гори отримали ще одну назву – Гуцульські Альпи. Височіють у південній частині району, крізь них проходить українсько-румунський кордон.

Тут прописався Карпатський біосферний заповідник. Також на схилах Гуцульських Альп, як і Свидовецьких гір та Чорногори, у долинах річок Чорна та Біла Тиса, розташований лісовий фонд ДП «Рахівське лісове дослідне господарство» – сюди й завітаємо напередодні професійного свята лісівників, аби побачити й почути, чим живуть охоронці зеленого багатства і чарівної краси Карпат у самісінькому центрі Європи. Цікаво й те, що в краї з 2003 р. впроваджується експериментальний швейцарсько-український проект розвитку лісового господарства «ФОРЗА». Крім Рахівського, бере участь у ньому ще один лісгосп – більш низинний Хустський. Обидва відтоді здійснюють практичні кроки із впровадження швейцарського досвіду сталого ведення лісового господарства.

Лісничий Говерлянського лісництва Степан Папарига: «Чудово почуває себе кедр європейський на висоті 1100 м над рівнем моря»

Про наближене до природи лісівництво, або різновікове господарювання, як його називають швейцарці, наш журнал розповідав уже не раз, тому не будемо зупинятися на деталях. Цікавлять перші результати, тож разом з директором лісгоспу Володимиром Приступою та лісничим Щаульського лісництва Іваном Папаригою піднімаємося в гору, де на ділянках площею 5 га у 2005 р. провели вибіркові рубки переформування із застосуванням кінного трелювання деревини та доставкою її повітряно-трелювальною установкою. Головна ідея таких рубок – не допустити повного оголення лісу. Він вирубується не гектарами, а куртинами 20х40 м, ділянки зрубів залишаються для природного поновлення корінних порід. Кожна наступна рубка через 15–20 років, отже, впродовж десятиліть формуватиметься бажане насадження – різновікове, різнопорідне.

– Загалом у лісгоспі заклали 33 експериментальні ділянки, – каже Іван Степанович. – Підрахували підріст, описали трав’яний покрив, ґрунтовий профіль… Рубки – лише вибіркові, основна вимога – створення умов для появи та розвитку бажаного підросту, тобто для самовідновлення лісу. З перших днів проекту до реалізації залучали місцеві громади, екологічні організації, підприємців. Адже це не просто лісогосподарський проект – швейцарці вважають його програмою поліпшення життєвого рівня горян, бо містить у собі й економічні, соціальні напрямки.

– Погляньте, який гарний підріст ялиці, – звертає увагу Володимир Михайлович. – Суцільна щітка, виживе сильніше. У кварталі, де перебуваємо, насадження такого складу: 7 – ялина європейська, 1 – ялиця біла, 1 – бук лісовий, 1 – клен-явір.

Як бачимо, домінує ялина, по-карпатському смерека. Мета ж – перевести насадження в змішане, збільшити вміст листяних порід. Вибірковою системою рубок – біогрупами – вибираємо ялину і цим самим створюємо світловий простір для бука, явора… Уже 12 років минуло після рубки і ось маємо результат, який не може не тішити, – природним способом формується змішаний молодий деревостан…

Прекрасний ліс майбутнього сьогодні можна побачити не лише на пілотних територіях швейцарського-українського проекту «ФОРЗА». Курс на наближене до природного господарювання тримають усі лісництва, в управлінні лісовими ресурсами широко впроваджуються міжнародно-прийнятні методи і стандарти.

Ексдиректор лісгоспу Володимир Приступа: «Ідемо в гори з вибірковими, вузьколісосічними рубками головного користування»

Карпатам зеленіти вічно. Лісовий фонд підприємства становить 38,5 тис. га, із них 25,6 тис. га – ліси природоохоронного наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні, на площі 12,6 тис. га – експлуатаційні. Гори вкриті високопродуктивними ялиновими та буковими лісами з домішками ялиці білої, клена-явора, ясена звичайного, в’яза, вільхи та інших цінних деревно-чагарникових порід із загальним запасом деревини понад 15 млн куб. м. Середній запас її на 1 га вкритих лісом земель сягає 450 куб. м, а окремі деревостани ялини мають запас понад 950 куб. м. Усі ліси сертифіковані за схемою міжнародної неурядової організації – Лісової наглядової ради (FSC), що підтверджує високий рівень ведення лісового господарства.

Для збереження та вивчення унікальних гірських природних комплексів, флори та фауни, збільшення площ цінних ділянок лісу 12,2% від загальної площі земель віднесено до природно-заповідного фонду. Гордістю лісодослідного є старовікові ліси, розташовані переважно в приполонинній зоні, їм уже від 150 до 200 років. Звичайно, площу цих лісів не порівняти з тією, що в Карпатському біосферному заповіднику, але навіть найменші ділянки цінні в науковому, пізнавальному, лісівничому напрямках. Їхня багатофункціональна роль – це прообраз природних масивів, які мали б вкривати Карпати, а також взірець для створення нових лісів.

Оператор Іван Мартиш: «Підвісною трелювальною установкою за день трелюємо до 40 кубометрів деревини»

– Орієнтуємося на безперервне, невиснажливе лісокористування, – наголосив головний лісничий Андрій Угрин. – Цим самим дотримуємось основного принципу сталого розвитку щодо збереження ресурсів, використання екологічного потенціалу лісів. Головне завдання вбачаємо у відтворенні корінних високопродуктивних, біологічно стійких деревостанів з високими ґрунтозахисними та водорегулюючими властивостями. Маємо близько півсотні гектарів лісонасіннєвих ділянок і плантацій, 28 плюсових дерев, заготовляємо щороку достатню кількість високоякісного насіння, з якого в 9-ти розсадниках плекаємо до 800 тис. штук сіянців і саджанців. Лісовідновлення щороку проводимо в середньому на площі 150 га, та ще плюс природне поновлення на 60 і більше гектарах. У попередні роки садили й на деградованих землях високогір’я. Скажімо, пішли з сіянцями на ділянки, що безпосередньо межують з альпійськими луками, тобто лежать вище приполонинних лісів. Тепер на розладнаних, порушених, під дією природних та антропогенних факторів ділянках відновлено верхню межу лісу. Тут уже на півтори сотні гектарах ростуть сосна гірська, ялівець, вільха зелена. Вони виконують виключно водорегулюючу і захисну функції…

Помічник лісничого Говерлянського лісництва Степан Папарига : «Високо в Карпати ведуть дороги з твердим покриттям, які власними силами будують лісівники»

Розсадники розбито в кожному з 7-ми лісництв. У Богданському лісничий Микола Грапинюк і старший майстер лісу Віктор Лучко запросили до лісових «ясел», де плекають ніжні сіянці смереки, ялиці, бука. При в’їзді в урочище Млачин (як і в кожне інше, до речі) обладнано КПП, організовано цілодобове чергування. Постійно ведеться відеоспостереження, інформація передається на центральний сервер лісгоспу. Чергові реєструють транспорт, проводять інструктаж з туристами. Для них тут гарні умови – обабіч дороги протяжністю 9 км, що веде на полонину Рогнеска, відкрито аж 5 рекреаційних пунктів. Поруч із розсадником – лісовий кордон. Лісокультурниці трудяться вже не один сезон, стараються, тож їхні вихованці-саджанці, зазвичай, високої якості. «Колеги із Швейцарії, – наголосив Микола Грапинюк, – відзначили високу кваліфікацію працівників лісгоспу. Деякі моменти цікавлять їх також, наприклад, вирощування змішаних молодняків. Це не чисті ялинники, а насадження корінних порід, які ми вважаємо першим етапом формування екологічно стійких різновікових лісів».

Горяни сміливо йдуть на розширення породного складу, вводять у культури модрину європейську, сосну кедрову, експериментують навіть з інтродукованими деревними породами (дугласія, ялиця велика). У Говерлянському лісництві за ініціативи лісничого Степана Папариги в урочищі Комин на висоті 1100 м над рівнем моря після суцільної санітарної рубки всохлої смереки підріст доповнили кедром сибірським. І не помилилися – дуже гарно пішов у ріст.

Постійно у творчому пошуку – так можна сказати про колектив Рахівського лісового дослідного господарства, яким із 1998 р. вміло керує Заслужений лісівник України, кандидат сільськогосподарських наук Володимир Приступа. Підприємство вивів у число кращих в Україні. За рахунок реалізації заготовленої деревини щорічно отримують понад 65 млн грн власних коштів, які спрямовують на відтворення лісів, їх охорону, захист тощо. Значну увагу приділяють впровадженню прогресивних природозберігаючих технологій, створенню лісотранспортної мережі – на цьому варто зупинитися трохи детальніше.

Із болем показує лісничий Степан Папарига масиви, передані Говерлянським лісництвом без вилучення Карпатському заповіднику: масово всихає ялина, а лісництво не має права проводити лісівничі заходи, бо то заповідний фонд

Як відомо, чинним законодавством у ялицево-букових насадженнях Карпат заборонено використовувати на трелюванні деревини гусеничні трактори. В господарстві вони майже всі списані. Вже давно перейшли на колісні, впроваджують повітряно-трелювальні установки. Одну таку довелося побачити в урочищі Лемський Говерлянського лісництва, де бригада лісорубів проводила прохідну рубку деревостанів смереки, пошкоджених кореневою губкою та уражених комлевою й стовбурною гниллю. Як розповів оператор Іван Мартиш, підвісною трелювальною установкою MOZ 300 словенського виробництва за світловий робочий день трелюють знизу вгору близько 40 куб. м ліквідної деревини. Обійшлася вона в 52 тис. євро. Через пару років окупиться, але головне те, що вже не завдають такої шкоди, як раніше, уразливій гірській природі трелювальні волоки, негативно не впливають на гідрологічний режим лісів, не викликають ерозійних процесів у ґрунтах.

Зменшують потребу у волоках і завдяки розширенню мережі лісових доріг. За період з 2008 р. у складних гірських умовах прокладено майже півсотні кілометрів автомобільних трас. Власними силами, за власні кошти. І на перспективу цей напрямок роботи залишається пріоритетним, він дасть змогу посилити охорону масивів від пожеж, поліпшити економічні показники підприємства. Та й для місцевого населення це свято – дорога з твердим покриттям.

І насамкінець. «Чекали на вирішення питання з юридичним дозволом, щоб швидше забирати всихаючу деревину, а отримали сюрприз, пов’язаний із повнотою 0,1». Вражаючий вид відкрився перед очима, коли піднялися на високу гору і глянули звідти на урочище Бребенеску.

– Із 5,6 тис. га, що в користуванні Говерлянського лісництва, 2,5 тис. га передано Карпатському біосферному заповіднику без вилучення, – сказав лісничий Степан Папарига. – Ми не маємо права проводити там якісь лісівничі заходи, і заповідник теж. Заборонено законом. Он скільки сухих хворих дерев. Одні вже впали, інші доживають свого віку. А поряд бачите молоде насадження. Років 17 тому там була теж сумна картина, але провели суцільну санітарну рубку і маємо результат: культури вже зімкнулися. Відтоді лісівникам рубок не погоджують. Хоч сім кіл пекла пройди. Бо то заповідний фонд. Нехай, виходить, гине.

– Скільки вже мовлено, – додає директор Володимир Приступа, – про потребу вносити зміни до чинного законодавства. Треба мати юридичний дозвіл, аби швидше забирати всихаючу деревину. Через рік-два вона перетворюється на неліквід і її вже не можна використати навіть як технічну. Та віз і нині там. Натомість отримали сюрприз, пов’язаний із повнотою 0,1 у нових Санітарних правилах. Повний абсурд.

…Проблема всихання деревостанів – одна з найпекучіших, що хвилюють нині трудівників зеленого цеху. Ми до неї повернемося, а напередодні професійного свята лісівників (хоч воно, образно кажучи, і зі сльозами на очах з огляду на той стан, до якого довели галузь і куди її ведуть очільники країни) дозвольте привітати лісівничий корпус. Миру, добра, сили духу, віри вам!

Вірмо, що загляне сонце і в лісове віконце.

Микола ПУГОВИЦЯ,

Закарпатська область,

фото автора,

“Лісовий і мисливський журнал”

Розташований він поблизу Рахова, Закарпаття, за селом Ділове, про що свідчить непримітний монумент, на якому латиною написано: у цьому місці перетинаються умовні лінії, які з’єднують найвіддаленіші […]