Navchas

Низовинне Закарпаття перебуває на «лінії фронту», яка розмежовує два різні світи – дикої карпатської фауни агресивної людської діяльності. Межа між ними не є суцільною, крім того, протягом сотень років вона зміщується і, звичайно, не на користь дикої природи. У деяких випадках остання загнана в кут, їй відступати нікуди, й тоді відбуваються дивні зміни – тварини переходять на нічний спосіб життя, птахи, які раніше живилися рослинами й комахами, стають хижаками!

Радянський підхід зберігся, а тодішня матеріальна підтримка – ні

По суті, в низинних районах Закарпаття дичина змушена адаптуватися до шуму цивілізації й глобальних метаморфоз. А інколи й довірятися людській допомозі.

Дивовижно, але саме Виноградівське ЛГ, маючи найменші лісові ресурси, багато років залишається одним із кращих у галузевому рейтингу. Можливо, саме дефіцит зелених площ примушує лісівників, єгерів та мисливців уважніше ставитися до лісового життя, рятувати фауну від браконьєрів, убивчої засухи, забруднень. «У всіх сферах людської діяльності повинен працювати «золотий» принцип агротехніки – «скільки забрав від природи, стільки й поверни», – каже керівник ДП «Виноградівський лісгосп» Василь Агій. – Інакше самі зрубаємо гілку, на якій сидимо. На території Виноградівщини – 11 тисяч гектарів лісових мисливських угідь, а також рілля, водні ресурси.  Порівняно з іншими адміністративними регіонами Карпат це небагато, але може бути цілком придатною базою для ведення мисливського господарства. Василь Омелянович здобуває освіту мисливствознавця в Угорщині. Стан мисливського господарювання там, звісно, вищий. І причина, вважає мій співрозмовник, не в загальному рівні життя й економіці, а в принципово іншому підході.

У нас підхід до мисливського господарювання ще радянський – користуватися лісовими багатствами, полювати має право кожен, та ще й за доступну ціну, сплачуючи невеликі членські внески. Мисливство в СРСР стало елітним у 1960 – 1970 роки. Тому що великим любителем полювання був керівник країни Леонід Брежнєв. Цим хобі «заразилася» компартійна номенклатура нижчих рівнів. А оскільки тоді всіма фінансовими ресурсами володіла держава, питання годівлі дичини вирішувалося просто – за вказівками районних і обласних керівників корм для лісових мешканців забезпечували колгоспи й радгоспи. Мало того, господарства спеціально сіяли кукурудзу та інші поживні культури на узліссях, щоби кабани або косулі мали до них безпечний доступ. Як правило, ці ділянки не обліковувалися, і втрат ніхто не рахував. Традиція трималася ще довго, але партійна еліта відійшла в минуле, а принцип доступності мисливства зберігся й донині. Ба більше, за словами керівника Виноградівської УТМР Едуарда Чонки, чимало членів товариства взагалі не платить внески, тому що має передбачені законом пільги. За таких умов дуже важко зібрати необхідні ресурси, щоб підтримувати життєдіяльність тварин, особливо в засушливі роки.

У Європі мисливство – привілей багатих

Так от, у Європі мисливство, як і в давні часи, є привілеєм заможних людей. В Угорщині членські внески, які дають право на мисливську діяльність, настільки високі, що далеко не кожен може собі це дозволити. Проте завдяки членським внескам можна ефективно вирішувати господарські питання. З’являються можливості для збільшення поголів’я дичини, в першу чергу тієї, яка приваблює закордонних туристів та мисливців. А їх приїзд – це додаткові прибутки, які вкладають у подальштй розвиток лісової фауни. Маючи відповідні можливості, угорці роблять ставку на розведення популяції оленів.

Напевно, це не всім сподобається, але ті, хто бажає полювати на лісових тварин, мають платити за це дорого. Тільки так можна сподіватися на відтворення лісових популяцій, вважає Василь Агій. Тим більше, коли в екологічний баланс втрутилися такі чинники, як африканська чума й мігранти з півдня…

Про АЧС та її наслідки говорилося багато. Захворювання різко вплинуло на поголів’я диких свиней, і тепер залишається тільки пережити цей період. Щодо мігрантів – глобальне потепління зробило українські широти привабливими для мешканців півдня. «Кліматичні зміни відбувається циклами, – пояснює пан Василь, – і мають зворотний характер. Адже за мільйони років і карпатський край переживав кілька льодовикових періодів та субтропічних. Чи впливає клімат на життя й популяцію тварин? Однозгначно так. Кілька років тому на низовинних територіях краю вперше запримітили шакала звичайного – рідкісного гостя з півдня. І це не одиничний випадок. Принаймні мисливці чули його голос на угіддях поблизу села Пийтерфолво. Для наших тварин шакали як хижаки становлять суттєву небезпеку – адже вони можуть винищити поголів’я не лише дрібної дичини, але й косуль. Єдине, що їх стримує, – це той же розвиток господарської діяльності, який відлякує і шакалів, і вовків, і ведмедів».

Здатність пристосовуватися як фактор виживання

Це поки що рятує представників місцевої фауни, які стали майже «свійськими»,. Фазан давно вже не лякається руху машин і підпускає їх досить близько. Але коли авто зупиняється і звідти виходить людина –миттю зникає в кущах. Адаптувалися й дикі качки. Кілька табунців заселилися в руслі річки Сальва там, де вона протікає через територію санаторію «Теплиця». Качки звикли, що відпочиваючі їх підгодовують, і навіть «сваряться», коли хтось не кине у воду ощипок хліба.

Дикі свині ще з тих «колгоспних» часів полюбляють людську городину, яка трапляється на їхньому шляху. Одна свиня навіть вподобала собі садибу Виноградівського лісгоспу, час від часу її сліди бачать у садку поблизу адмінбудинку.

Цивілізація міняє звички тварин. Асфальтовані дороги, канави, загорожі обмежують вільну міграцію. На стан довкілля в Україні впливає автотранспорт. 70% від загального обсягу викидів у атмосферу великих міст припадає на нього. Утім шляхи – не тільки перепона для пересування, а й «тренажер» призвичаювання до нових умов. Адже виживають у природні не найсильніші, як писав Чарльз Дарвін, а найздібніші до пристосування. На автотранспортних артеріях поблизу перевалів можна побачити вовчі сліди. Хижаки помітили, що вздовж доріг є чим поживитися. Повітря над асфальтом завжди тепліше, відповідно тут скупчуються комахи. Там, де комахи, появляються жаби, ящірки, горобці. Машини на швидкості нівечать істот, які здебільшого опиняються на узбіччі. Ці рештки й стають калорійною поживою для вовків і лисиць.

Масова меліорація у 1960 – 1970 роках практично повністю позбавила довкілля найрізноманітніших істот – від великої кількості диких качок до певних земноводних. Відсутність жаб, ящірок, ставкової риби стала причиною того, що лелеки перетворилися на хижаків, виловлюючи мишей та інших дрібних теплокровних, у тому числі мисливських тварин і птахів. Хоча за «бузьками» наразі залишається позитивний імідж милих «постачальників» немовлят.

Внаслідок присутності поряд людей тварини перейшли на нічний спосіб життя. Це стосується, наприклад, косуль, яким значно легше шукати й вибирати траву при сонячному світлі. Але обставини не сприяють.

У низовинних районах Закарпаття цивілізація стає природним середовищем для дикої фауни. Білки, куниці, дикі кішки все частіше стають постійними мешканцями поблизу людських поселень. Фактично, поряд із нами живуть не зовсім здорові, вражені стресами й неврозами тварини. Чи під силу щось змінити мисливським товариствам?

Як мисливці допомагають тваринам

Тепер, власне, про Товариство мисливців і рибалок, яке тісно співпрацює з лісівниками, державними мисливцями. Його офіс знаходиться на вулиці Партизанській при вході в затишний міський парк. Колись добротна адмінбудівля зараз виглядає не надто привабливо й давно потребує ремонту, але, як було сказано, на нинішні внески навряд чи вдасться багато зробити. В офісі спілкуємося з головою Виноградівського УТМР Едуардом Чонкою та старшим єгерем Едуардом Васильцуном. Сьогодні їхня мисливська спільнота має у своєму віданні майже 25 тисяч гектарів території – ліси, поля, рілля, водойми… У складі УТМР 15 низових колективів, які контролюють більшу частину угідь району. Колектив, за словами Е. Чонки, відданий своїй справі. У його складі й ветерани, й молодші колеги. Частина людей була і є учасниками бойових дій на сході України – Олександр Попович, Ігор Бігорі, Іван Мотрунич, Йоситп Жовчак, Федір Демчак та багато інших.

Мисливці багато часу відводять на догляд за тваринами, підгодовують їх, рятують від засухи. За перший квартал вони доставили на угіддя 25 т кукурудзи в качанах, 3 тонни зерносуміші, сіно, коренеплоди, сіль… Цього року погода сприятлива, а от попередні були особливо спекотні, тож єгері й мисливці старалися створювати для води спеціальні заглибини, встелені поліетиленовими плівками, щоби птиця й дрібні звірі могли напитися.

Інший клопіт для мисливців – прибирання чужого сміття. Воно завдає величезної шкоди, стає причиною і збудником хвороб. У 2016-му вже ліквідували величезну кількість стихійних звалищ. Деякі виноградівці облюбували питомник колишнього радгоспу-заводу «Виноградівський». Це така «зручна» місцина за містом, захована за  густими високими насадженнями. Довелося не лише зачистити цю територію, а й поставити шлагбаум, щоб городяни на своїх крутих «сміттєвозах» не могли сюди потрапити.

На жаль, нині система притягнення до відповідальності майже не працює. Нечасто вдається піймати порушника на гарячому, коли він з багажника скидає непотріб. У кращому випадку єгері й активісти примушують забрати пакети назад. Ще складніше піймати когось під час спалювання сухотрав’я. Як правило, заскочені зненацька люди починають запевняти що прийшли «гасити вогонь».

І Василь Агій, і представники УТМР наголошували: якщо мислити на перспективу, треба міняти систему освіти й виховання в школах. Необхідно закласти в дітях основні життєві принципи – від правил поведінки на природі до правил дорожнього руху й суспільного співжиття. Це неминуче дасть результати в усіх сферах, і в мисливській у тому числі.

Василь ГОРВАТ

Низовинне Закарпаття перебуває на «лінії фронту», яка розмежовує два різні світи – дикої карпатської фауни агресивної людської діяльності. Межа між ними не є суцільною, крім того, […]