Navchas

У Закарпатському театрі ім.Шерегіїв відбулася прем’єра вистави Р.Дзуринця “Пес, який зірвався з ланцюга” за п’єсою польського драматурга П.Ровіцького. 

Як наголосив директор театру В.Марухнич, спектакль уможливився в результаті реалізації двох великих проектів. По-перше, разом з угорськими партнерами реконструйовано сцену, докорінно оновлено її технічне устаткування (звук, світло, пульт, димову машину, поворотний механізм). По-друге, завдяки польсько-українсько-білоруському проекту профінансовано саму виставу, зокрема костюми і декорації.

Справді, нашу сцену було не впізнати. Там буяла справжня феєрія світла, де один колір перетікав в інший, розпадався на десятки відтінків, прожектори працювали і на сцену і зі сцени, здійснювали справжній танок. Фонограма — як на крутих дискотеках. Світло-звукова складова забезпечила значний відсоток успіху усього спектаклю.

Додамо, ще одним компонентом успіху стала трупа студії “Дар”, що діє при театрі – старшокласники різних шкіл. Студія працює уже третій рік, проте раніше студійці виступали переважно перед власними батьками, це ж їхній перший вихід на широку публіку, причому зразу із максимально складною і відповідальною річчю, що одночасно і напружує виконавців і тягне їх угору. П’єса П.Ровіцького багато в чому перегукується з більш відомим “Маленьким принцом” Екзюпері, це теж філософська притча про екзистенційний вибір між свободою і залежністю, про ціну такого вибору. Проте складні ідеї увібгано у традиційні форми казки про тварин, у пригоди песика.

Цікаво спостерігати, як молоді актори поступово освоюють сцену, стають все більш і більш впевненими. Дійство обрамлюється діалогами хлопчика (власника пса) і дівчинки-сусідки. Їхня гра на контрасті готує глядача до ще більш запаморочливих поворотів сюжету. У подальших мандрах Пес переконується, що свобода – то зовсім не хліб із медом, а щось значно складніше і суперечливіше, до чого треба доростати, приносити жертви тощо. Твір, власне, не є дидактичним, більшість поставлених ним питань так і лишаються без однозначної відповіді, глядачеві пропонують самостійно помучитися у пошуках.

Дійство є складною композицією сольних і “хорових” партій, що органічно перетікають одна в одну. Хореографічні композиції Д.Сньозика міцним вузлом зв’язують сусідні епізоди. Понад двадцять артистів з їхніми індивідуальними і колективними ролями забезпечили справжнє масове дійство.

Сам Пес – це щось. Переконливо зіграти тварину — особливе завдання для актора. Тут персонаж став втіленням оптимізму, дослідницького інстинкту і водночас тинейджерського життєлюбства, ошаління від великого світу. А гавкіт і скуління досі лунають у вухах. Лісові Кліщі — такий собі колективний персонаж, чудова сімка з сімома тілами і однією натурою, справжні майстри синхронізму. Граційна Лошиця зачаровує своєю пластикою. Незворушний Жокей вдало контрастує з нею, усіляко підкреслює специфіку своєї партнерки. Блукаючий Лицар надзвичайно пожвавлює дію, його піруети на велосипеді — справжній технобалет. Дятел весь на шарнірах, водночас так і прагне додовбатися до самої суті. Королева сміття просто порвала зал багатством інтонацій, непередбачуваністю, мінливістю образу.

Перед молодими артистами – великий простір для вдосконалення. Але два головні моменти у цій трупі таки присутні – це талант до перевтілення, неймовірна образна пластичність, а також палке прагнення вдосконалювати цей талант, розвивати його. Відчувається, що хлопці і дівчата не “з вулиці”, а давно притерлися між собою і працюють злагодженим колективом.

Вражає мерехтлива сценографія Віри Степчук. Таких вигадливих костюмів наш глядач давно вже не бачив. Лаконічні деталі чарівного лісу створили справді казкову атмосферу.

Маленьке диво сталося. Майже вщерть заповнений зал (за винятком карантинних місць) буквально вирував емоціями.

Сергій Федака