Navchas

Навчання – це не заповнення

відра водою,

а розпалення вогнища.

Вільям Батлер Єйтс

23 травня наші учні складуть ЗНО з української мови та літератури. Навряд чи диво трапиться й Закарпаття в рейтингах із останнього місця переміститься на перше. Знову можна буде критикувати закарпатських філологів. Та що там філологів? Усю освіту загалом.

Та як учитель-практик знаю систему закарпатської освіти і з іншого боку. Закарпатські вчителі – активні, небайдужі, творчі.Ні, не веду ніякої статистики, бо що цифри там, де є просто вчительська небайдужість? Як інакше назвати те, що в суботу – у вихідний (це якщо не зважати на стан доріг, бо здолати шлях, наприклад, із Рахівщини – узагалі подвиг) – понад 240 колег приїхали до Ужгорода на освітянський форум „Формування компетентностей на уроках української мови та літератури в умовах переходу до Нової української школи”, організований видавництвом „Соняшник” за сприяння ректорського корпусу та філологічного факультету Ужгородського національного університету та департаменту освіти й науки Закарпатської обласної адміністрації.

Безперечно, найщасливішою на цьому форумі виявилася я, адже мала честь модерувати захід на рідній Срібній Землі.

Гостей привітала директор департаменту освіти й науки України Закарпатської обласної адміністрації Ганна Іванівна Сопкова, відзначивши важливість події: „Тішуся, що до форуму долучаються творчо неспокійні закарпатські вчителі. Знаю, що резонанс сьогоднішньої освітньої події завдяки вам буде неабиякий”.

Справді, масштабність неординарної для Закарпаття (без перебільшень) події не може не тішити. Цікавими та змістовними були виступи:

Олени Юріївни Котусенко, головного спеціаліста відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин; Галини Василівни Шумицької, декана філологічного факультету Ужгородського національного університету, кандидат філологічних наук, доцента про нові підходи до підготовки вчителів-україністів на філологічному факультеті УжНУ; Андрія Олексійовича Панченкова, начальника відділу змісту суспільно-гуманітарних навчальних предметів УЦОЯО; Ігоря Олександровича Помазана, завідувача кафедри українознавства Харківського гуманітарного університету „Народна українська академія”, кандидата філологічних наук, доцента. 

У рамках форуму був і мій виступ. Здавалося б, чого хвилюватися, якщо позаду стільки зустрічей із освітянами. Та вчора знову ніби складала іспит: серед присутніх – мої університетські викладачі, наставники колишні й теперішні, однокурсниці, колеги, студенти – люди із усіх районів Закарпаття. Навіть Ганна Сопкова, директор департаменту, виявила бажання відвідати майстер-клас…

…Перед початком форуму підходили колеги. Учора, на відміну від зустрічей в інших містах, ми не знайомилися, а просто віталися, бо давним-давно спілкуємося через роботу в межах області. Колеги розповідають, що слідкують за моїми публікаціями в соцмережах та блозі й захоплюються тим, як усе встигаю… Але насправді ми всі це робимо й усе встигаємо, адже  щодня йдемо до дітей, із якими не просто працюємо, надаючи, як заведено зараз казати, освітянські послуги. Учитель не може надавати послуги, бо мусить вкладати душу у свою роботу. У школі інакше неможливо. Ми не з партами працюємо. Не з комп’ютером чи кабінетом. У наших руках – діти. Учитель – навіть якщо б дуже захотів – не може бути холоднокровним і емоційно безпристрасним у школі. А ще всі ми люди й можемо помилятися. Працювати над помилками – не тільки частина життя, а й один із шляхів до особистісного зростання, тому не варто боятися визнавати власні недоліки. Єдина різниця між мною й іншими колегами в тому, що я виходжу на сцену й заявляю про це публічно.

Після майстер-класу слово взяла  директор обласного департаменту освіти й науки й повідомила, що з нового навчального року кожен закарпатський освітній заклад матиме швидкісний інтернет. У ХХІ столітті – хочемо того чи ні – школа мусить устигати за часом, бо в цьому часі й просторі мусимо вчити дітей цифрового покоління і в місті, і в віддаленому гірському селі.

Несподіваними для мене стали наступні слова Ганни Іванівни Сопкової, яку закарпатці знають як надзвичайно строгу, прискіпливу в професійному плані людину, яка не ставить високих балів за „файні очі”, як кажуть у нашій місцевості. Пані Ганна зачитала в залі вірш-експромт. Такої оцінки я ще ніколи не отримувала.

Оскільки вірш став публічним, то оприлюднюю його й зараз:

Ось ВОНА вся…

З добра і мук.

Іде, вслухаючись до кроку.

Я низько кланяюся Вам

За світлість вічного уроку!

У далекому вже 2015 році в Миколаєві після мого першого публічного виступу Олена Юріївна Котусенко сказала: „Олесю, мені здається, ви мусите стояти за трибуною й говорити до освітян і про освітян”. Хто тоді міг подумати, що це було своєрідне пророцтво?

Учорашній виступ починала словами Лі Якокка із книги „Кар’єра менеджера”: „Основою будь-якої справи є люди, продукт і доходи. На першому місці – люди. Доки не матимете хорошої команди, вам мало що вдасться з двома іншими аспектами”. Лі Якокка став найкращим менеджером світу, але зробив величезну помилку: оточив себе людьми, які тільки хвалили його. Урешті-решт блискучий успіх перетворився на згасання, бо Лі Якокка не працював над власними помилками.Мені щастить більше, бо оточена людьми, які підтримують і надихають, які в час певних потрясінь вселяють віру в те, що все буде добре, які вказують на помилки, а часом – стримують від необдуманих учинків.

Дякую всім колегам за працю, за щирі відгуки, які окрилюють і надихають. Ми разом тішимося з успіхів наших дітей-учнів, із досягнень кожного закарпатця, бо розуміємо: один у полі не воїн. Учорашній захід відбувся завдяки організатору – видавництву „Соняшник”, а також завдяки підтримці керівництва ДВНЗ „УжНУ” й філологічного факультету зокрема, обласного департаменту освіти й науки Закарпатської ОДА, Закарпатському інституту післядипломної педагогічної освіти.  Те, що у форумі взяли участь представник МОН пані Олена Котусенко та начальник  відділу змісту суспільно-гуманітарних навчальних предметів УЦОЯО, свідчить про небайдужість до проблем освіти Закарпаття МОН України. „Потрібне ціле село, щоб виховати дитину”, – сказав Карл Рінальді, ініціатор численних освітніх проектів. І справді, успіх будь-якої справи – результат роботи команди й підтримка небайдужих.

P.S. Можливо, допис здаватиметься комусь занадто добрим і не критичним. Але це не аналітична стаття про проблеми освіти, а текст про те, що в нас є дуже багато позитивного, про яке – незрозуміло чому – воліємо мовчати.

До речі, учора Ужгород приймав і вчителів природничих дисциплін та представників МОН у рамках форуму на базі ЗІППО (організатор „Геліантус”). Звідки філолог знає про вчителів біології? Моя стрічка рясніє постами вдячності за цей захід, у якому брали участь також колеги з моєї школи. Чи потрібні такі заходи? Читаючи коментарі, запрошення на зустрічі в різні школи, можу відповісти однозначно: так, потрібні, бо наші вчителі прагнуть учитися й ділитися досвідом.

Олеся Калинич,

учитель української мови та літератури

Хустської гімназії-інтернату