Navchas

У травні 1987 року мене відкомандирували до Київської області на ліквідацію наслідків аварії. Там потрапив до пожежної частини по охороні м. Чорнобиль (СВПЧ-18). Працювали вахтовим методом: причому як по охороні міста, так і безпосередньо на самій електростанції. Службу несли у важких умовах: одна доба чергування в Чорнобилі, 12 годин відпочинку, потім перейшли на восьмигодинну вахту. І так 15 діб на самій станції. Роботи вистачало: залучали на будівництво, проводили дезактивацію території електростанції, гасили пожежі як у населених пунктах, торфовищах, так і безпосередньо на самій станції.

Страшною була пожежа в кабельних тунелях між третім та четвертим енергоблоками. Вогонь охопив кабелі живлення для освітлення саркофагу четвертого енергоблоку. Тоді багато працівників пожежної охорони отримали значну дозу опромінення, адже в окремих місцях радіаційний фон перевищував 200 Р/г. Стрілки дозиметрів зашкалювало.

Складними були й пожежі в житловому секторі. Зазвичай повідомлення про них надходили із великим запізненням, адже місцевість була безлюдна. Часто про них повідомляли з патрулюючих вертольотів не вказуючи точної адреси, де вирувала пожежа. Багато часу витрачалося на пошуки місця пожежі.

Немало клопоту завдавало горіння сухої трави та чагарників. Пожежі набирали великих масштабів, охоплюючи значні території та перекидаючись на житлові будинки. Зазвичай за добу виїжджали щонайменше два-три рази. В місцях, де виникали пожежі, радіаційний фон збільшувався в кілька разів. Всі скаржилися на погіршення стану здоров`я. Люди отримували значні дози опромінення (25 рентген і більше).

12 серпня строк відрядження вийшов і в Чорнобиль прибула нова група вогнеборців, які нас замінили.

ГУ ДСНС України у Закарпатській області