Navchas

Цьогоріч їм виповнюється рівно сто років – у 1920 році за чехів їх посадили в Лужанському лісництві на Рахівщині (Закарпаття) разом з іншими культурами. До наших часів залишилося лише чотири дерева, вони зараз мають природоохоронний статус і стають дедалі популярнішими в туристів: справді, побачити “мамонтові дерева”, та ще й такого поважного віку й габаритів, у нашій країні можна тільки тут (ще старіше таке дерево – висаджене в 1885 році – на території України росло в Нікітському ботанічному саду в Криму, проте невідомо, в якому воно нині стані, – ред.). Здійснити таке лісове паломництво можна самотужки, до мамонтових дерев прокладена екологічна стежка в лісництві. А вже діставшись дерев, можна досхочу вражатися їхніми розмірами та незвичною фактурою.

МАЮТЬ ОФІЦІЙНИЙ СТАТУС ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ

Ми відвідуємо “мамонтові дерева” на Рахівщині у межах туру вихідного дня відомого закарпатського екскурсовода Сергія Прокопа.

– Наші закарпатські секвоядендрони ростуть у Рахівському районі в урочищі малий Банський недалеко від села Луг, на висоті близько 550 метрів над рівнем моря. Ця чверть гектара є територією природоохоронного значення у Великобичківському лісгоспі (Лужанське лісництво), дерева мають природоохоронний статус — офіційно ці чотири дерева є пам’ятками природи, – розповідає Сергій Прокоп.

СТО РОКІВ ТОМУ ЇХ ВИСАДИЛИ ЧЕХИ

Садили ці дерева рівно сто років тому, восени, за часів, коли Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки.

– Тут був суцільний зруб, і чехи заліснили їх різними лісовими культурами — буками та грабами, ялицями карпатськими, смереками, модринами, дубами та яворами (саме тому це лісництво цікаве для відвідувачів — тут росте як ніде багато різних видів дерев, висаджених в одному місці, таке собі біорізноманіття, створене людськими руками). І саме тоді поміж аборигенних карпатських лісових культур висадили ці секвоядендрони — для експерименту, певно. Звісно, було їх посаджено більше, але до нашого часу дожили тільки 4 дерева. Найвище зараз має 54 метри та 1,3 метра в діаметрі, – каже Сергій Прокоп.

Цікаво, що такі групи секвоядендронів у Карпатах — велика рідкість. У природних посадках їх більше нема, хоча ці дерева ростуть у ботанічних садах. На Закарпатті — в Ужгороді та під Мукачевом у дендропарку Березинка. Але вони менші за віком і розмірами.

ДО ЧОГО ТУТ МАМОНТИ?

Звісно, ці гіганти посеред звичного буково-ялицевого карпатського лісу вражають. Чотири коричневі товстезні здоровані зустрічають на невеликій галявині. Тут є місце для відпочинку, альтанка, трохи вище галявинки з деревами — годівничка для лісових звірів із сіном, але їх майже ніхто з групи не зауважує. Усі одразу прикипають до дерев поглядом, а потім кидаються, щоб торкнутися руками. Як тільки підходиш ближче і кладеш долоню на стовбур, одразу – “бінго!”: “Я знаю тепер, чому вони називаються “мамонтовими деревами” – вони такі ж коричневі й волохаті, як мамонти!” – кричу до гіда.

– І не тільки через це! Глянь уверх, – відповідає Сергій. – Їхні гілки не схожі за формою на інші хвойники — вони заокруглені на кінцях, тому мають вигляд мамонтових бивнів. Через це їх і називають мамонтовими соснами.

Дивлюся: справді, так і є.

Під деревом можна надибати кілька сувенірів — шишки та збиті вітром гілки. Вражає також рівна пірамідальна форма секвоядендронів, для цього треба відійти від них на деяку відстань, аби оцінити.

А ще (і цей фактор одразу оцінять дівчата), секвоядендрони – дуже “інстаграмні” дерева. Тому будьте готові вистояти чергу, щоби зробити селфі маленької себе на фоні велетенських дерев.

БОРОТЬБА ЗА “СЕКВОЙНИЙ” БРЕНД

– Цікаво, що ці дерева мають кілька назв. Секвоядендрон, секвоя гігантська, веллінгтонія та вашингтонія. Сама назва “секвоя” — це ім’я вождя племені індіанців черокі, яке цьому дереву присвоїв один із його дослідників (хоча ця версія багато разів оскаржувалася іншими науковцями). Дві інші назви — це боротьба за бренд між англійцями й американцями. Один з англійських дослідників секвоядендронів назвав дерево на честь англійського полководця Веллінгтона, на що американці одразу запротестували. Вони вважали, що одне з найвищих дерев світу, яке до того ж є ендеміком на їхньому континенті, повинне мати ім’я саме американського президента — Вашингтона, так з’явилася назва “вашингтонія”, – розповідає Сергій Прокоп.

Батьківщина секвоядендронів — це справді Північна Америка, найбільше їх росте у Каліфорнії та вздовж Тихоокеанського узбережжя, там є смуга в 720 км, де зафіксовано найбільше зростання секвоядендронів, це за 30-40 км від Тихого океану. Вони дуже люблять тихоокеанський туман, загалом вологий клімат. Цікаво, що на Рахівщині, саме в цій місцині досить волого, можливо, саме тому вони тут і прижилися, – каже екскурсовод.

НАШІ ЯЛИЦІ ЩЕ ДАЮТЬ ЇМ ФОРУ

Секвоядендрони — це справжнє досягнення еволюції.

– У тому плані, що вони надзвичайно пожежостійкі. Через грубу кору (а її товщина – 60-70 см), ці дерева витримують лісові пожежі, кора обвуглюється і захищає серцевину дерева, воно не страждає під час розгулу стихії. І ще один цікавий факт: саме коли горить підстилка у хвойному лісі, тоді краще проростає насіння секвоядендронів, – каже Сергій Прокоп.

Саме тому ці дерева можуть рости і ростуть на Землі до 3 тисяч років! Вони незнищенні.

– Нині найстарший секвоядендрон у світі має 3200 років, це дерево досягає 115-117 метрів у висоту. Але секвої вражають не тільки своєю висотою, вони дуже широкі в діаметрі – можуть досягати 6-10 метрів, а в обхваті – до 30 метрів. Через це секвоядендрони називають іще “деревами світу”.

Хоча треба сказати, що нашим карпатським секвоядендронам за розмірами поки що дають фору хвойні ендеміки, особливо ялиця біла. Адже тут, у Карпатах є її екземпляри, які досягають 50 метрів у висоту та 2 метрів у діаметрі, от на схилі Говерли росла донедавна така 53-метрова ялиця. Так що ці карпатські “мамонтові дерева” їх іще не переплюнули, – каже гід.

Але разом з тим — у них на це є ще 3 тисячі років попереду. Аж у голові паморочиться, коли це уявляєш!

Тетяна Когутич, Ужгород-Луг, Закарпаття

Фото автора