Navchas

У свою професію треба закохатися з дитинства. На запитання, що чому обрав і вірний до цього часу своїй професії, провідний спеціаліст з охорони лісу ДП “Міжгірське лісове господарство” Василь Ченько відповів лаконічно: “Треба народитися у чарівному лісовому краї”. На перших порах, після закінчення навчання в школі, пішов працювати лісорубом у Міжгірський лісокомбінат.

Потім була обов’язкова строкова військова повинність. А служба в радянській армії на той час для нього стала найсуворішим життєвим іспитом, бо після “учебки” в Новгород-Волинську, Житомирі і Львові міжгірського парубка відправили у справжнє збройне пекло – Афганістан, де за інтернаціонального обов’язку в містечку Мукур довелося протягом цілого року нести службу у небезпечних умовах. У званні сержанта виконував функції воїна-радника. Василь Васильович не з тих, які вихваляються бойовою доблестю за війни, так і каже, що добре, коли живим повернувся на малу батьківщину, де за міцних обіймів і в сльозах радості його зустріла рідня. Щоправда, збройна свара в чужій країні загартувала характер, а ще здружила його з багатьма товаришами по службі з різних регіонів України, з якими тримає побратимські телефонні стосунки.

Затим вже у мирний час втілилася його мрія стати природоохоронцем – стаціонарно закінчив навчання в Києві на лісогосподарському факультеті Української сільськогосподарської академії. Попервах трудився майстром лісу Міжгірського лісництва, відтак займав посади помічника лісничого і лісничого, був і лісничим Вучківського лісництва… Ротація його службового кадрування мінялася, мов у калейдоскопі. На даний час вже понад десяток років виконує функції провідного спеціаліста з охорони лісу. Діяльність на поприщі не з легких, тим паче відповідальна за “зелені ниви” верховинського краю, бо в його роль входить контролювання за самовільними рубками, які, між іншим, зменшилися останнім періодом, запобіганню пожежним лихам в лісових масивах.

З цього показника є теж позитивні результати завдяки тому, що держлісгоспівці озброїлися комплектом пожежногасних засобів, систематично проходить профілактична і роз’яснювальна робота серед населення, щорічно відбуваються спільні спаринг-тренування з місцевою рятувальною службою.

Директор ДП “Міжгірське лісове господарство”, заслужений лісівник України Петро Бойко, цінячи досвід підопічного, відзначає сумлінні професійні дії, виконавську дисциплінованість Василя Ченька, воднораз визнає його простодушність, з-поміж яких домінує скромність.

Хоч доводиться чимало часу витрачати і на обов’язкову “паперотворчість”, але він з розряду практиків. Сповіщає, в найближчому плані здійснити обхід всіх меж держлісгоспу, а площа лісфонду ого-го, і зробити фотознімки та грунтовний опис зони.

Хтось звик гадати, що у теперішній час охоронці лісу живуть на широку ногу, бо в їх руках хащі. Василь Васильович хибну думку спростовує своїм способом життя – щорічно за відпустки їде на заробітки в Чехію, аби підлатати сімейний бюджет. “Де-де, а за кордоном я нудьгую за лісом”, — признається співрозмовник. Цей факт красномовно свідчить про те, що він серцем прикипів до обраної фахової справи. Це розуміє передусім його дружина Людмила, яка працює в школі вчителем географії, дочки Діана, котра заочно навчається і паралельно працює в Ужгородській міськлікарні, та десятикласниця Марійка.

Цими днями В. В. Ченьку виповнилося, нівроку, 55 років. З файним життєвим ювілеєм його тепло вітали колеги і друзі, котрих у нього широке коло. Многая і благая літ, Василю Васильовичу!

У свою професію треба закохатися з дитинства. На запитання, що чому обрав і вірний до цього часу своїй професії, провідний спеціаліст з охорони лісу ДП “Міжгірське […]