Navchas

Останній із трьох нацпарків Закарпаття, про які розповідаємо у мініпроєкті Укрінформу “Нацпарки зблизька”, є водночас найменшим і наймолодшим. Якщо нацпарк «Синевир» був створений 30 років тому, а Ужанський НПП цьогоріч святкував 20-ліття від народження, то Зачарованому краю лише 10 років і він має площу усього в 6 тис. га.

Туризм тут малорозвинений — значною мірою через нетуристичний Іршавський район, який хоч і в центрі Закарпаття, проте порівняно мало розкручений і не має достатньої туристичної інфраструктури. Тому “Зачарований край” – це така собі Terra incognita для пересічного українського туриста.

СЛІДАМИ ЗГАСЛИХ ВУЛКАНІВ…

Що ж тут є такого, аби відкласти справи і приїхати в експедицію? Головні туристичні принади парку — це вулканічні скелі посеред лісу, особливо відома одна з них — Смерековий камінь. Також унікальне торфовище – болото “Чорне багно”, де кілька років тому поселилися бобри і тепер підпорядковують екосистему своєму «баченню» ландшафту; і великий кластер букового пралісу, занесений до світової спадщини ЮНЕСКО (родзинка саме цього лісу в тому, що він росте на вулканічних схилах, просто на скелях, дуже красиве видовище і цікаво спостерігати, як буки корінням вгризаються в каміння та чіпляються за нього).

Сюди майже не пропонують турів більшість місцевих операторів (що вже й казати про позарегіональних), то ж для того, аби стати туристом у “Зачарованому краю” мусите домовлятися з працівниками парку (контакти можна знайти на їхньому офіційному сайті). На території нацпарку є марковані маршрути, але краще йти ними зі спеціалістом (науковцем з відділу чи лісівником) — так отримаєте масу цікавої інформації. Нас у мандрівці на Смерековий камінь супроводжує науковий співробітник нацпарку Іван Шишканинець, ідемо з Ільниці — села-лабіринту (типового для Іршавщини — величезного, на 9 тис. жителів) у буферній зоні нацпарку. Під’їжджаємо старою “Нивою” до крайньої хати, далі – майже година пішої прогулянки до місця призначення осіннім буковим лісом. Дорогою Іван Шишканинець звертає увагу на ландшафт: у лісі багато каміння, це залишки вулканічної діяльності, адже хребет, частиною якого ми йдемо — Великий Діл.

– Територія “Зачарованого краю” відноситься до центральної частини Вигорлат-Гутинської Вулканічної гряди передгір’я Східних Карпат, а саме – до хребта Великий Діл, який розташований у межах Іршавського району Закарпатської області. Цей масив відділений від інших частин Вулканічної гряди долинами річок Латориця з північного заходу і Боржава з південного сходу. Найбільшою вершиною парку є гора Бужора (висота 1085 м), – каже Іван Шишканинець.

Власне, усі ці скелі й розсипи каменюк — укупі зі Смерековим каменем, який серед них найпопулярніший, — це геологічний заказник “Зачарована долина”, площею 150 га.

Враження ландшафт справляє неймовірне. Ти йдеш, захоплюючись розмірами каменів, їхньою величиною і формами, аж нарешті наштовхуєшся на скелю, що прямо перед тобою здіймається на 60 м. Це і є Смерековий камінь.

– Тут усі скелі мають назви, – каже Шишканинець. – Смерековий камінь, кажуть, названий так через те, що схожий на смереку: високий і має пірамідальну вершину. Є ще камінь Трон, ще — Розколотий камінь. Усі ці скелі утворилися в період, коли на планеті вирувала активна вулканічна діяльність, з того часу вони тут і є, обвітрюються, їх точить ерозія, від цього вони набувають химерної форми, – каже Шишканинець.

Цим скелям, як вважають науковці, близько 5-6 млн років.

ЧОМУ КАМІНЬ СМЕРЕКОВИЙ?

Під Смерековим каменем — улюблене місце відпочинку місцевих. Тут багато локацій для пікніків, є лавиці. Щопонеділка працівники парку влаштовують тут велике прибирання: збирають сміття, яке притягли сюди поціновувачі шашликів. Примітно, що дерева усі вкриті “розписами” на кшталт “Женя, 1998” тощо.

– Плануємо в майбутньому провести тут лісовпорядкування, зараз готую для цього проєкт, – каже Іван Шишканинець. – Таким чином можна буде прибрати ці пошкоджені людьми дерева і відкрити кращий вид на камінь — буки його закривають.

На цю скелю можна зійти й з іншого боку, 5-хвилинний крутий підйом – і ви опиняєтесь на сонці, над лісом, де тільки вітер, віковічний камінь і птахи. Краса неймовірна! Цікаво, що на скелях ростуть яфини (чорниця — ред.) та брусниця, місцеві ходять сюди їх збирати, тут також і грибні місця.

Сидячи на Тронному камені і милуючись з нього Смерековим, який трохи нижче, питаю у провідника, які легенди розказують місцеві про ці скелі?

– Кажуть, що назвали камінь Смерековим, бо якось один чоловік посварився з жінкою, виліз на скелю, а злізти не міг, то йому драбину з височезної смереки витесали, аби зліз, – розповідає він.

БОБРИ Є, А ТУРИСТІВ НЕМА

Ще одна топова туристична точка на карті нацпарку — це сфагнове болото “Чорне багно”, одне з найбільших торфовищ Карпат, глибиною до 7 м і площею 15 га. Там росте чимало унікальних рослин, тож локація цікава більше для науковців, ніж для пересічних мандрівників.

– А у 2012 році в цій місцевості поселилася сім’я бобрів, вони вже достатньо наґаздували навколо, і, правду кажучи, часом шкода їх, бо тут мало порід, якими харчуються бобри, вільху та вербу, яка росла на болоті, вони згризли, тепер мусять їсти буки. Ці дерева не надто підхожий раціон для бобрів, але позаяк більше їсти нічого, то гризуть буки. Вони встигли набудувати там будинки та зробити загати, – розповів Іван Шишканинець.

Щоправда, прийти до Чорного багна і відразу просто так побачити бобрів вам не вдасться: тварини відчувають запах, тому не висунуться до вас.

– Я був там і знімав наслідки їхньої життєдіяльності, але бобрів так і не бачив, – каже Шишканинець.

Розпитуємо уже після прогулянки до Смерекового каменя т.в.о. директора нацпарку Василя Феннича, що ж планують найближчим часом робити у парку, аби створювати туристичний продукт і організовувати потік туристів.

– Ми свідомі того, що потоку туристів, як у закордонних природних парках, у нас нема. Наші туристи дійсно обліковуються хіба десятками, а на локації — як-от Смерековий камінь — ходять більше місцеві, ніж приїжджі. На це є багато  причин: і малорозвинена туристична інфраструктура Іршавщини загалом, і віддаленість нацпарку від основних туристичних магістралей Закарпаття, і недостатня поінформованість масового туриста про наші родзинки… Але в цьому є і свої плюси, якщо можна так сказати. Ви не могли не помітити, що у нас на території дуже чисто, тут майже немає слідів людської життєдіяльності. Хіба біля Смерекового каменя, де щотижня влаштовують пікніки місцеві, ви їх можете бачити, і постійні прибирання та профілактичні бесіди наразі ефекту не дають, у людей аргументи такі: я тут виріс і живу, це моє, і не розказуйте, де мені можна смітити, а де ні. Тому, поки в українців не надто розвинена культура екологічних походів із мінімальним впливом на навколишнє середовище, для нацпарків малі потоки туристів — плюс, – каже Феннич.

ТУРИЗМ ЯК ДВИГУН ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАД

Хоча, якщо думати про майбутнє, туризму тут — бути, каже експерт регіонального туризму Олександр Коваль, який переконує, що бренд «Зачарований край» може стати двигуном для розвитку громад Іршавщини.

– Зараз ми маємо унікальні природні об’єкти на території НПП «Зачарований край», але про них ще мало хто знає. Тому варто розвивати цінність бренду «Зачарований край» і показати жителям з навколишніх сіл, що входять до території національного парку, можливі точки зростання їх доходів, – каже Коваль.

З його слів, туризм — це індикатор, такий собі лакмусовий папірець, що виявляє проблемні місця в регіоні. Адже він викриває не лише проблеми з дорогою, а й неналежну якість послуг, відсутність кадрів, тіньову економіку. А ще туризм здатний принести гроші у громади, але він і змінює життя місцевих жителів, до цього слід бути готовим.

– Що бачимо ми зараз у громадах, які поблизу “Зачарованого краю”? Бачимо, що є ініціативи та розмови щодо перспективних напрямків розвитку туризму на території національного парку «Зачарований край», на рівні ініціаторів, активістів та організаторів різних подій у районі, але поки не бачимо бажання зі сторони бізнесу це робити разом. Чому? Тому що сьогодні мало хто кому довіряє, а довіра тут ключова. Екотуризм на території національних парків, це, звичайно, не добування бурштину, нафти чи газу, не будівництво чи діяльність заводу. Тому кошти, вкладені в інфраструктуру, мають довгий термін повернення. Тому якщо керівники – від найвищих профільних посад на рівні КМУ, департаментів ОДА чи районних рівнів – не розуміють цього, бо мають короткострокові інтереси в регіоні, то в них екотуризм на території нацпарків і не стане пріоритетом, – каже Коваль.

– Чим ще цікавий екотуризм? Тим, що він не має однієї каси, куди йде сплата коштів. Екотурист не приносить високих доходів гідові чи провіднику на стежці. Але він створює потік коштів у регіон, що мають вплив на всю територію. Статистка визначає, що один вкладений долар в індустрію туризму повертається 10 разів. Але ці кошти не отримає один інвестор, ці кошти отримають ті, хто є в ланцюгу: від таксиста, власника крамниці в селі –  до продавця спорядження для походу в гори. Ну, й звісно, ті, хто годує чи поселяє. Екотуризм генерує доходи в базу оподаткування, тому виграють і місцеві бюджети. Тому влада має мати найвищий інтерес у розвитку екотуризму на територіях національних парків сьогодні, – наголошує Олександр Коваль.

ФІЛЬМ ПРО ЧОРНОГО ЛЕЛЕКУ І ПРОДУКТОВА КОРЗИНА “ЗАЧАРОВАНИЙ КРАЙ”

Цікавимося, як можна підвищити привабливість громад на території національного парку «Зачарований край».

– Одним із рішень є доповнення інфраструктури парку високоякісними об’єктами розміщення та відпочинку, саме вони здатні залучити сюди ще більше туристів і сформувати парку додаткову цінність. Варто відзняти промоційний фільм про життя мешканців парку — тих же високогірних бобрів, які привертають увагу науковців, або птахів, зокрема, рідкісного чорного лелеки, – каже Олександр Коваль.

– Окрім туризму, жителі навколишніх сіл можуть заробляти гроші на реалізації продукції, що вирощується тут. Переробка дикоростучих, фіточаї, гриби, варення, горіхи, мед, сухофрукти — на все це є попит, але воно повинно бути брендоване під територію походження. Саме територія походження має найвищу цінність, тому тут варто створювати корзину продуктів під брендом «Зачарований край», – акцентує він.

Є ПОТЕНЦІАЛ ЗАРОБЛЯТИ ДО 4 МІЛЬЙОНІВ НА РІК ЛИШЕ ЗА РОЗМІЩЕННЯ ТУРИСТІВ

Також, наголошує експерт, варто працювати з тими, хто надає послуги проживання.

– На території парку, за попередніми оцінками, є можливість одночасно прийняти близько 300 осіб, що за рік при 100% продажах формує продаж понад 100 тис. ночей. Оскільки перевіреної статистики немає, то можна припустити, що індустрія туризму лише за послуги розміщення за рік може отримати 4 млн грн, але ми не знаємо точно, скільки ночей перебувають туристи. Та ми розуміємо, що турист не лише ночує, а ще і їсть, може бути залучений у цікаві програми дозвілля, дегустації, екскурсії. Тож він залишає більше коштів.

У цьому сенсі нацпарку треба робити промоцію своїм провідникам — з наукових співробітників.

– Чому важливо користуватись послугами провідників парку? По-перше, вони найкраще знають, де можна побачити ті чи інші види рослин, найгарніші краєвиди, а головне — як не заблукати. Нині територією НПП «Зачарований край» проходить 6 еколого-пізнавальних маршрутів, встановлено інформаційні стенди з метою інформування туристів і гостей парку. Для школярів і зацікавлених на території адмінбудівлі відкрито дерев’яний «Зелений клас» для навчання лісової педагогіки на свіжому повітрі — це вже майже готові туристичні продукти, які можна продавати, – каже Коваль.

Тетяна Когутич, Ужгород-Ільниця

Фото Сергія Гудака та з архіву Івана Шишканинця