Navchas

Червень — місяць, коли в Карпатах розквітає рододендрон, рослина, що вкриває схили гір неймовірним пурпурово-рожевим килимом. Наступні два тижні — саме той час, коли варто йти в гори, щоб побачити цю дивовижу. В Українських Карпатах для цього найкраще обирати такі хребти та масиви, як Чорногора (з калейдоскопом двохтисячників, найбільших вершин країни), Свидовець (із найбільшою кількістю льодовикових озер) або ж Мармароси, масив на кордоні з Румунією, який ще називають Гуцульськими Альпами. Саме на Мармароси в час рододендронів радять іти експерти Укрінформу, найперше тому, що це — найкращий осередок дикої природи, де в тиші серед скелястих вершин під купчастими хмарами можна зловити справжній рододендроновий дзен.

ДЕ ТУТ ЛЮБОВ, А ДЕ БОТАНІКА…

– На червону руту в гори варто йти за неймовірними враженнями, але передусім для початку треба провести для себе деякий лікнеп чи процедуру розвінчування міфів, – каже ужгородець Сергій Денисенко, фотограф, досвідчений турист. – Я саме перед походом на Мармароси, де ми збиралися шукати червону руту в Карпатах, дізнався, що рододендрон карпатський з червоною рутою насправді не має нічого спільного. Взагалі, метафора про пошуки червоної рути дорівнюється до метафори про пошуки квіту папороті, тобто, це більше про любов, а не про ботаніку — якщо відверто, – каже Сергій Денисенко. – Квітка рута, яка існує в природі, насправді жовта і росте не в горах. А червоної рути в природі не буває, тому коли співають “червону руту не шукай вечорами”, – то мова про те, аби не шукати того, чого насправді нема.

Ну, але як пояснює ботаніка, рододендрон східнокарпатський (його, окрім як “червона рута” ще називають бердулян, бердуляк, збурник, кашкара, когітник, омеґа та чорногривник) — це вічнозелений чагарник родини вересових, поширений на Балканах та в Карпатах, в Україні зростає на межі свого поширення, росте на субальпійських та альпійських луках поміж заростями сосни та ялівцю на висотах 1600–2050 м. Характерний для Ґорґанів, Свидовця (у масиві Близниці), Чорногори та Мармаросів.

Це лікарська рослина, в народних легендах — чаклунська, місцеві жителі переповідають: якщо дівчина подарує червону руту легіню, той закохається назавжди і не розлюбить більше ніколи.

Ну, і ще один важливий нюанс, який необхідно знати про рододендрон, якщо ви вже зібралися його побачити в українських Карпатах, те, що ця рослина занесена до Червоної книги. Відтак, зарубайте собі на носі, що зривати його, щоб поставити у вазочку, заборонено законом! Можна тільки фотографувати!

МАРМАРОСИ — ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ В КАРПАТАХ

Власне, саме за цим і ходять у червні в гори фотографи — за неймовірними світлинами зі схопленою на них миттю, яка більше не повториться, хіба що в пам’яті. Саме тому вони кажуть, що передати словами побачене цвітіння рододендронів неможливо.

Відомий закарпатський фотограф Олег Григор’єв каже, туристом із наплічником став відтоді, як у 2007 році купив першу дзеркальну камеру.

– Навіщо люди узагалі ходять у гори? Кожен знаходить цьому своє виправдання: хтось бажає втекти від дружини, хтось – від міської метушні та людей, а хтось просто вирушає в гори у пошуках самотності й умиротворення. У будь-яку пору року гори прекрасні і привабливі, вони таємничі і фотогенічні. От скажіть, що може бути краще, ніж прокинутися рано-вранці на вершині гори і, вистрибнувши з теплого спальника, швидко дійти до самого її краю, щоб ковтнути ранкового підбадьорливого повітря і сфотографувати схід сонця? І все це заради одного – перезавантажити мозок, який у щоденному одноманітті відмовляється помічати щось прекрасне. Моє знайомство з Карпатами почалося у 2007 році, коли я придбав свою першу дзеркальну камеру.

Мармароси, зізнається Олег, для нього — особливе місце.

– Мармароський гірський хребет – це масив у Східних Карпатах, більша частина якого – у Румунії. На території ж нашої країни він лежить у межах Івано-Франківської та Закарпатської областей. Це один із найкрасивіших диких і важкодоступних гірських масивів Українських Карпат. Похід Мармаросами — це можливість відвідати єдиний в Україні масив альпійського типу. Вздовж хребта проходить кордон між Україною і Румунією, жодної огорожі та колючого дроту, просто два стовпчики, точніше, є ще третій — старий, часів Чехословаччини. Доступ до цих місць ускладнений, потрібно заздалегідь отримати дозвіл прикордонної служби на проходження ділянки вздовж кордонної смуги, тому тут так добре збереглася природа у своєму первозданному вигляді, зокрема, тут є одна з небагатьох високогірних популяцій дикого нарциса, – розповідає Олег Григор’єв.

Фотограф каже, що кілька разів на рік у різну пору року ходить із навантаженим наплічником і наметом Мармароським хребтом уздовж державного українсько-румунського кордону.

– Характерна риса Мармаросів — скельні виходи і круті схили. Саме завдяки їм цей гірський масив виглядає не так, як ті карпатські хребти і вершини, які ми звикли бачити на більшості фотографій в інтернеті, тому його часто називають Гуцульськими Альпами. Безперечно, найкращий час для відвідування Мармаросів — червень, коли в горах починається масове цвітіння рододендрона і схили вкриваються рожевим килимом із квітів, що яскраво виділяються на зеленому тлі і мають дуже приємний аромат. Рододендрон — це особлива квітка (занесена до Червоної книги України й охороняється законом), її люблять і шанують, оспівують у народній творчості, як і едельвейс. Ці чарівні квіти, що ростуть високо у Карпатах, українці часто називають червоною рутою. Вона застеляє схили гір гігантським яскравим килимом. Ці фантастичні краєвиди приваблюють сюди фотографів, а туристичні фірми закликають клієнтів на пошуки червоної рути. Розповідати про дивовижне цвітіння рододендрона можна нескінченно довго, однак, передати словами емоції від побаченого неможливо. Як би гарно я не розповідав про це природне явище, використовуючи різноманітні епітети, все ж таки краще один раз побачити і насолодитися ним сповна, – каже Григор’єв.

ХОДИТИ БЕЗ ГІДА ТУТ НЕ ВАРТО

Саме з такою метою вирушив у похід Мармаросами в період цвітіння рододендронів кілька років тому Сергій Денисенко. Групу формували заздалегідь — ішли з Костею Балабаном, добирали спорядження, узгоджували маршрут, підбирали час — щоб це була друга декада червня. Сергій наголошує, що в такий похід варто йти саме з гідом, самотужки штурмувати дикі Мармароси не варто.

– Ми знали, що рододендрони у червні цвітуть також на Чорногорі, але хотіли піти саме на Мармароси, бо це дійсно на сьогодні — найкрасивіші дикі місця в Карпатах, унікальний рельєф, дуже цікаві вершини, неймовірні рослини та квіти — от якщо ти навіть не вузькопрофільний спеціаліст, відзначаєш на око, що різноманіття біовидів тут значно більше, ніж на тій же Чорногорі, наприклад. Коли ми побачили ці неймовірні галявини рододендронів — захвату не було меж! На одній із вершин Мармаросів — Піп Івані — кілька гектарів вкрито цим чагарником! Цей неймовірний пурпуровий колір важко передати навіть на фото, і коли ти бачиш таке наживо — це один із тих моментів в житті, про які пам’ятаєш усе життя!

Досі згадую, як всі тішилися цьому килимові, фотографували, робили безкінечні селфі, потім у всіх аватарки рододендронові були, ну, і так, Івасюкову пісню “Червона рута” також співали, – згадує з усмішкою Сергій Денисенко.

ЯК ШУКАЛИ РУТУ, А ЗНАЙШЛИ ВЕДМЕДЯ…

Утім, похід Мармаросами в червні — це те тільки про рододендрони. Олег Григор’єв досі згадує, як 10 років тому, піднімаючись на полонину, зустрілися в лісі з ведмедицею та ведмежатами.

– Це було в перший же день походу, коли йдеш лісом і набираєш висоту. Ми йшли з Ділового (село на Рахівщині — авт.), це класичний маршрут при сходжені на полонину Лисича. Ти весь день монотонно йдеш лісом серпантинною дорогою, набираючи висоту — 30 метрів дороги, поворот, перепочинок, знову 30 метрів дороги до наступного повороту. Йти важко, бо підйом, тяжкий наплічник, дивишся під ноги, а не вперед, а очі доверху вже здіймаєш тоді, коли вийшов на поворот. І от ми вийшли на такий поворот — а перед нами ведмедиця з двома ведмежатами.

Від страху нам заціпило, але простояли ми так всього кілька секунд, бо звір став на задні лапи, заричав — і ми просто кинулися тікати вниз із шаленою швидкістю. Ми бігли вниз лісом метрів триста, гублячи дорогою спорядження та взуття, і цього навіть ніхто не помічав у процесі! Нам, утім, пощастило, бо звірина вирішила залишитися з ведмежатами і не бігла за нами. А ми потім, знову піднімаючись уверх тією ж дорогою, голосно кричали, гриміли бляшанками, словом, зчиняли шум, аби ведмедиця відійшла. Ми більше не зустрілися, на щастя, але на адреналіні маршрут здолали на дві години швидше, – згадує Олег.

ІСТОРІЯ ПРО ВІВЧАРЯ, ФОТОГРАФІЮ ТА УКРПОШТУ

Сергій Денисенко зі свого походу Мармаросами привіз іншу історію — про фотографію, вівчаря та Укрпошту.

– Вівчарі люблять туристів, через брак спілкування в горах (вони виходять з отарами на півроку) дуже радо йдуть на контакт, пригощають сиром та вурдою, навіть дарують подарунки, – розповідає Сергій. – Ми зустріли пастухів на одній із полонин, привіталися і вже було пішли далі, але один із дядьків нас окликнув, догнав і показав красивий ріг дикої косулі.

– Хочете нам подарувати? – спитав я у нього.

– Таке не даруєся, таке купляєся! – хитро посміхнувся пастух.

– Скільки?

– Та дай хоч на сигарети!

Я дав йому 50 гривень.

– Давайте вас сфоткаю! – кажу

– Давай! А фотку пришлеш?

– Пришлю. Кажіть адресу.

– Костилівка, Миру, 45, Мойсюк – без особливих сподівань у голосі сказав мені свою адресу пастух. Ми попрощалися й пішли далі. Адресу я запам’ятав, роздрукував уже в Ужгороді кілька світлин і відправив Укрпоштою.

До світлин в конверт поклав записку зі своїм номером телефону та проханням повідомити, коли лист дійде.

Через 9 місяців після того трафунку я отримав від нього смс-ку з подякою за спійману мить від Петра Мойсюка.

КАЗКА ПРО 12 МІСЯЦІВ СТАЄ РЕАЛЬНІСТЮ

Насамкінець нашої розвідки про Мармароси та червону руту, яка насправді зовсім не червона і не рута, розповімо вам лайфхак від закарпатського гіда Сергія Прокопа про те, як ідучи в карпатські гори влітку, можна надибати там зиму і весну, просто як у казці про 12 місяців.

– Мої туристи, з якими ходимо на Мармароси у червні, завжди подивовані цим фактом — що у горах водночас можуть цвісти рослини, які внизу цвітуть почергово у двох сезонах, – каже Сергій Прокоп.

Він має на увазі, що у червні на Мармаросах (а ще — на Свидовецькому масиві) можна побачити долини нарциса вузьколистого (того самого, який утворює унікальну Долину нарцисів у Хусті на початку травня) і шафрану.

– Зазвичай природній період цвітіння цих квітів різний, але у високогірних умовах на полонині це усе може квітнути в один час, – каже гід. – Щоправда, не в одному місці. Осередки нарцисів знаходяться осібно від рододендронів, а галявини з шафранами зустрічаємо на північних схилах, де ще є залишки снігу. Найкращий час для цього — друга декада червня, тоді якраз рододендрони буяють, а в інших локаціях на маршруті можна помилуватися цвітінням нарцисів та шафранів.

Отака вам казка про 12 місяців — на український, ба навіть закарпатський лад. І — так, Карпати вражають! Вивчайте їх, любіть і бережіть.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото з архіву Олега Григор’єва та Сергія Денисенка