Navchas

Ужгородщина вигідно відрізняється від інших реґіонів Закарпаття. Роками район не потребує дотацій і часто є сам донором. Тут розташовані головні наповнювачі обласного бюджету. Іноземні інвестори почувають себе комфортно. Саме з цих питань і розпочалася наша розмова з головою Русланом Чорнаком.
– Руслане Васильовичу, у столиці киплять пристрасті, а які хвилі докочуються до вашого порогу, чим живе наша районна рада?
– В Україні жорстке протистояння між новою владою та старою. Але сподіваємося на краще. Наші проблеми ближчі до людей: зробили все, щоб успішно завершився навчальний рік у школах, подбали про літній відпочинок дітей. Вчасно вирішуємо нагальні проблеми медицини. Одним з перших на нещодавній сесії розглянули програму забезпечення лікарськими засобами безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування окремих груп населення. Клопоту додали нам дощі. Слід укріплювати дамби, відновлювати русла, ремонтувати дороги, роботи вистачає.
– Наш район вважається успішним. Не раз доводилося чути, що нам по-доброму заздрять…
– Перш за все, я б відзначив працьовитість наших людей. Досить глянути на садиби мешканців сіл: упорядковані обійстя, сади, виноградники. Звичайно, велику роль відіграє близькість кордонів з двома країнами Європи. Поряд – обласний центр. Маємо привабливі туристичні ресурси, хоч у цьому нам ще працювати і працювати. Слід залучати більше іноземних інвесторів, а також наших, вітчизняних.
– Інвестори задоволені?
– Принаймні ми допомагаємо, не ставимо їм палиці в колеса. Підприємства з іноземними інвестиціями «Єврокар», «Джейбіл сьоркіт», «Ядзакі-Україна» створили сотні робочих місць. 
Люди отримують гідну зарплату, мають належні умови праці. Колись на Ужгородщині працювала зона вільної торгівлі і підприємства мали більше пільг. Тепер – ні. Дехто навіть пророкував, що інвестори підуть від нас, але вони залишилися.
– Але не всім так пощастило. Діяв колись у Сторожниці завод «Голден Фудс», який виробляв чіпси, сухарики…
– Там був інвестор з Греції. Починалося все добре. Але не вистачало робочої сили. Довозили людей з інших районів. Свою продукцію це підприємство реалізовувало переважно на українському ринку. Проблема робочої сили, до речі, існує нині і на інших підприємствах. На превеликий жаль, молодь нині радше виїжджає на заробітки за кордон. Українські зарплати нікого не задовольняють. Тут є над чим працювати керівникам наших підприємств, щоб утримати людей.
Знаєте, вірю, що настане такий час, коли заробітчани повернуться в Україну, адже там важкий хліб. Страждають діти, розпадаються сім’ї.
– В Ужгородщину вкладають капітал не лише іноземні інвестори…
– Радують успіхи ТОВ «Максі-флекс», нещодавно у Минаї за-працювала перша палинчарня, успішно в районі розвивається мережа альтернативної енергетики – сонячних електро-станцій. Серед сільськогосподарських товаровиробників виділяються фермерські господарства «Коник», «Перфект», «Ранет», ТОВ «Контакт Буд».
– А як з ремонтом доріг?
– Люди не розуміють, що не ми ремонтуємо дороги. У районній раді нема дорожнього фонду, але,звичайно, ця проблема постійно у нашому полі зору. І все ж потрохи наводимо порядок. У першу чергу потребують ремонту автодороги Ужгород-Демичі між селами Малі Геївці та Тисаактелек та Середнє-Лінці-Ракошино в межах села Пацканьово. У районі діє Програма розвитку місцевих автомобільних доріг. 
Але гальмує недостатнє фінансування. На недавній сесії районної ради депутати прийняли звернення до Верховної Ради, а також до обласної щодо виділення коштів на ремонт автодоріг, розташованих на території району. Через недостатнє фінансування, підрядні організації, які після проведення тендерних процедур призначені виконавцями ремонтних робіт, можуть розірвати договори. А це приведе до втрати часу. Прикро, що кількість коштів, запланованих на цей 2019 рік лише 68 відсотків від минулорічних.
– І все ж Ужгородщина має великий потенціал. У чому він?
– На мою думку, у розвитку туризму, використанні термальних джерел, будівництві санаторіїв. Візьмім, наприклад, Велику Добронь. Вона розташована на вулканічному зламі, тому має джерела, схожі з тими, що у Карлових Варах. У Нижньому Солотвині вже успішно функціонують санаторні комплекси «Термал Стар» і «Деренівська купіль». Великий туристичний потенціал мають Невицьке та Середнє. Все частіше про себе заявляють сільські садиби, які чекають туристів у Ярку, Циганівцях, Баранинцях, в інших селах району.
– Відомо, що за останні роки влада велику увагу приділяє розвитку спорту в районі…
– Не шкодуємо кошти на будівництво спортивних майданчиків у селах. Добре відомо, що спорт – це здоров’я. Фундаментом для заняття спортом є дитячо-юнацька спортивна школа. Фінансування цього закладу в порівнянні з минулими роками збільшилося у п’ять разів і зараз сягнуло майже п’ять мільйонів гривень. Працюють 9 відділень: футбол, волейбол, фехтування, художня гімнастика, важка атлетика, плавання, велоспорт, дзюдо, бадмінтон. Школа має 1200 вихованців, 24 тренери. Діти – це наш найбільший скарб, наше майбутнє. Наші юні спортсмени вже заявили себе на високому рівні. Так на Всеукраїнській універсіаді в Харкові студент УжНУ Лев Смагін у категорії 73 кг виборов срібло. Це великий успіх вихованця районної спортивної школи, якого тренує батько, директор цього закладу пан Дмитро. Успішно виступають і наші юні гімнастки.
– Багато ми писали про блокування створення спорткомплексу у Кінчеші. Чи зрушилися там справи?
– Коритнянська сільська рада працює у цьому. Думаю, що депутати знайдуть взаєморозуміння, переконають сельчан у потребі такого спорткомплексу, а районна рада допоможе.
– Руслане Васильовичу, чи успішно працює Ужгородщина із зарубіжними побратимами?
– На слуху прислів’я: свого не цурайтеся, а чужому научайтеся. Делегація району недавно повернулася з Польщі, з Ярославського повіту, адже взяли участь у Міжнародному форумі партнерів цього повіту. Ми давно плідно співпрацюємо з поляками. Знайомилися з новими тенденціями у галузях медицини, освіти. Варті уваги були успіхи тамтешньої Асоціації інвалідів. Вразив Центр професійної та безперервної освіти з сучасними студіями, обладнанням за кошти європейських фондів. Відвідали ми і місцеву спортивну школу. Я розмовляв з директором цього закладу Камілом Дзюкевичем про співпрацю їхньої і нашої спортивної школи. Говорили ми про розвиток настільного тенісу. Домовилися, що кращі наші вихованці навчатимуться у польській спортивній школі.
Ми давно співпрацюємо з Ярославським повітом, а тепер підписали угоду про партнерство ще на п’ять років. До речі, цього літа 50 дітей з Ярослава відпочинуть на Ужгородщині.
– Які найближчі плани районної влади?
– Вони тісно пов’язані з життєдіяльністю Ужгородщини. У пріоритеті – освіта, медицина, Життя підкине ще не одну поза-планову проблему. Вдячний нашим депутатам за взаєморозуміння, працюємо разом, злагоджено. Пам’ятаємо, що звертаючися до ради, люди надіються на поміч. Глибоко переконаний, що вдасться вирішити найгостріші проблеми району.