Navchas

Осінь легким шлейфом тепла окутала перші осінні дні, надавши можливість природі ще трішечки потішитися зеленими шатами та провести у тиху далечінь погожі днини.

Так, рік тому ми провели в останню путь одного зі справжніх патріотів, Учителя з великої літери ­– Івана Васильовича Лазаря, – серце якого зупинилося назавжди, але вміння, знання і невичерпна краса душі, якими він щедро ділився з оточуючими, назавжди залишиться з нами.

Він був людиною, яка віддає. У його серці оселилася любов до малечі, яка дивилася на нього і вірила, що Вчитель створить новий простір у всесвітінауки, допоможе відкрити нову зірку, назвавши її твоїм ім’ям, відновить русло річки, яке від людської байдужості пересохло, створить калейдоскоп подій, складе мозаїку відносин, розгорне чистий аркуш і допоможе написати подяку людяності, навчить бути господарем у рідній державі, і любити її. Іван Васильович навчав і дорослих, допомагав віднайти стезю віри, знайти промінчик любові у дитячих серцях. Тихенько і непомітно він навчав креслити майбутній проект храму знань, гуртуючи навколо єдиного знаменника – дитини.

У наших серцях він залишиться назавжди справжнім Учителем, який своїм прагненням навчати, робити добро, відшукувати креативних педагогів, учити вірити у свої сили, запалив тисячі молодих освітянських вогників.